Шептицкий. К 150-летию со Дня  рождения. По материалам газеты  «Экспресс»

  29 липня минуло 150 років від дня народження видатного українця, якого днями проголошено праведним. У нашій історії чимало видатних імен, які знає та шанує кожен українець.У нас про Шептицьког  згадують  хіба що на уроках  з історії України. Крім того  тривалий час   панувала атеїстична пропаганда, що висловлювала думку про религію як забобон минулого. Тому  діячів православної церкви, в тому числі,Андрія Шептицького тривалий час було несправедливо забутим. У часи радянської влади Митрополита записали у ранг ворогів. Над компрометацією Шептицького працював цілий відділ при НКВС. Постать Митрополита хотіли стерти з пам'яті українського народу. І тепер, коли минає 150 років від дня народження Митрополита,   про маловідомі досі факти з життя Андрея Шептицького  розповіли газеті "Експрес" про Митрополита дослідники його життя -  Оксана Гайова, дослідниця спадщини Андрея Шептицького, Михайло Перун, керівник фундації "Андрей", та Зеновій Свереда, доктор соціальної економіки, викладач Папського Григоріанського університету.                                                                                                            Роман Шептицький народився у с. Прилбичі (тепер Яворівського району Львівської області). Майбутній Галицький Митрополит походив зі стародавнього русинського (українського) роду графів, який у XIX столітті зазнав полонізації, а члени родини стали франкомовними римо-католиками. Шляхетний рід отримав прізвище «Шептицький» від родового маєтку — села Шептиці (Шептич).    Родина жила в українському селі. У них були  українські слуги. Митрополит постійно бавився з українськими дітьми.  Тому постійно спілкувався на українській мові,вона була живою в родині Шептицьких. А також, як було заведено у багатьох шляхетських родинах, дітей змалку привчали до багатомовності. Одного дня діти розмовляли лише польською, потім - лише англійською, а далі - французькою. Завдяки цьому, а також і пізнішій освіті Шептицький чудово володів більш ніж десятьма мовами. Крім уже згаданих мов, знав і німецьку, і староєврейську, і латинську...                                                                                                                      Сам рід Шептицьких - дуже знатний та заможний. Батько Митроплита був послом австрійського парламенту. Мав у володінні кілька сіл. А мати Софія - донька видатного письменника графа Александра Фредра. Саме вона і прищепила релігійність своїм синам. Андрій  був особливо духовною дитиною. Мати Софія згадувала, що коли десь довго не було видно сина, то відразу йшла до церкви. Там і знаходили його перед іконами. Та остаточною причиною, хай і звучить це пафосно, була любов до Бога і прагнення виконати заповіт Христа "да всі єдино будуть". Митрополит вважав, що саме Українська Греко-Католицька Церква може стати мостом, який об'днає Західну та Східну Церкви. Юний Шептицький, який був дуже слухняним сином, прийшов до батьків просити благословення на свій вибір. Але не дістав його. Батьки послали його вчитися. Так він здобув правничу, філософську та богословську освіту. Після цього мати і батько Шептицького побачили, що син від свого наміру не відмовляється, зрозуміли, що це не - примха, а зрілий вибір. І дали благословення, навіть самі відвезли 28 травня 1888 року до монастиря. Відтоді Андрей Шептицький цілковито посвячує себе Богові та зрікається всього заради служіння. Мати, з якою у Шептицького був особливий духовний зв'язок, писала йому листи, та він їх не читав. Графиня, знаючи це, писала знову і знову. По вісім сторінок щодня. На листах вона зазначала: "Братові Андрею віддати по моїй смерті". Так і сталось - усі ці листи після смерті матері Митрополит прочитав. Крипта родини Шептицьких у Прилбичах -- Минає тринадцять років, і монах Андрей стає уже Главою Церкви.                                                                                            Його ревне та щире служіння Богу, яке викликало повагу в монастирі стало причиною його  підвищення  у церковній ієрархії.  А також дуже важливим було те, що Андрей Шептицький був високоосвіченим, володів багатьма мовами. Тож не дивно, що з волі Папи Лева ХІІІ прийшло рішення на призначення його спершу єпископом Станіславським, а вже згодом - і Митрополитом Галицьким. Це, безперечно, була найкраща кандидатура в ті часи. До речі, гуцули досі пригадують візит ще тоді єпископа Шептицького до їхнього краю. Ознайомитися з життям парафій він їхав на білому коні, перетинаючи бурхливу річку Черемош. Заходив до домівок людей, сповідав їх. Митрополит побачив біди своїх парафіян. Зокрема, і те, що вони часто зазирають до корчми, спиваються. І перше, що він зробив як пастир, - почав закладати читальні та "Просвіти", бо вважав, що темний люд легко обманути. Заснував Український Національний Музей, купив у 1905 р. для нього приміщення за 34000 доларів (з допомогоюєвреїв, бо поляк-власник не бажав продавати будинок українцям). Завдяки піклуванню Шептицького в музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису.

Церковні, гуманітарні фундації: найперша — Єпархіальна бібліотека в Станиславові (передав 4 тисячі книг з особистої бібліотеки), Академічний Дім, Народна лічниця (яку згодом (1930–1938) перетворили на сучасний шпиталь), гімназії; клопотанням до чеського уряду врятував українську господарську академію в Подєбрадах. Андрей Шептицький був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910 р.).

На кошти митрополита придбано будівлю, в якій розмістилася художня школа Олекси Новаківського, також майстерня Модеста Сосенка та Осипа Куриласа. Він також надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у найкращих навчальних закладах Європи.

 Закладав також братства тверезості по селах. А задля гідного життя селян починає втілювати численні бізнес-проекти, щоб залучити їх до оплачуваної праці.  Шептицького можна назвати найуспішнішим економістом Галичини в ХХ столітті. Він створив Маслосоюз, який успішно розвивався і охоплював 80 відсотків парафій в Україні. Так само Церква заснувала Центросоюз, тобто кооперативні спілки, які спеціалізувались на сільськогосподарських товарах. Селяни могли виготовляти для себе товари, а отже, вони були дешевшими. Кооперативами керували священики. Щоб отці якомога краще вели справи, Шептицький запровадив і правило додаткової, світської освіти для них. Кожен, хто вчився у семінарії, проходив курси з городництва, бджільництва, садівництва, юриспруденції...                                                                                Дбав Шептицький і про освіту для парафіян. Запрошував професорів різного фаху їхати в українські села, щоб навчати там людей. Випускники таких курсів потім займалися підприємництвом, фермерством. Шептицький заснував у митрополії шість заводів. Серед них - кахельний завод, а також цегельні - для будівництва шкіл та храмів. Митрополит викупив у Львові фабрику солодощів, товари якої стали відомі в Європі. Мав він і нерухомість, яку винаймав, - і не лише в Україні. Про його успіхи у веденні бізнесу свідчить і те, що Церква часів Митрополита Андрея проклала понад 120 кілометрів залізниці - до Стрия і до сучасної Івано-Франківщини. -- Звідки у Митрополита були кошти на такі масштабні проекти?   Більша частина коштів, які вкладав у справи благодійності Митрополит, була з його спадку. Мати залишила синові великі суми, а також передала у володіння земельні ділянки, ліси. Скажімо, у часи Голодомору Шептицький посилав цілі вагони зерна на Велику Україну. А в часи Голокосту - рятував євреїв, переховуючи їх від нацистів.   Так, а на сиротинці у повоєнні роки він передав близько мільйона доларів! Гроші для сиріт у Галичині з ініціативи Митрополита Андрея збирали у США та Канаді. Одного разу він передав сиротам кошти, які пожертвував Папа Бенедикт XV.                                                  Яким він був, як звичайна людина? О. Гайова:  «Великий на зріст і величний духом. Митрополит мав 2 метри і 10 сантиметрів зросту. Йому випало все життя боротися з важкою хворобою, однак він ніколи не зневірювався. У юнацькі роки перехворів на скарлатину, і це спричинило ревматизм, що прогресував. У 1939 році Митрополит навіть отримав спеціальний дозвіл від Апостольської столиці правити службу Божу сидячи - був прикутий до інвалідного візка. Сестра Кипріяна, яка доглядала Митрополита до останніх його днів, розповідала, що Андрей Шептицький був дуже невибагливим у харчуванні. Інколи навіть не дивився, що йому дають. Любив звичайну варену картоплю, підсмажену цибулю і квасне молоко. І пожартувати любив Шептицький. Відомо, як з гумором повчав священиків: "Овець треба не лише стригти, а й пасти!". А якось на світському заході одна шляхетна та вишукана пані підійшла до Митрополита і каже: "Пішли до монастиря. Але ж такий красень. Нащо зробили це?". "Шанована пані, чого ж ви не трапилися мені раніше? - з усмішкою відповідає. - Якби вас побачив, то певно, що не пішов би до монастиря!"  А якою була діяльність Шептицького у Росії? Особливі повноваження для служіння в цій країні Митрополит дістав від самого Папи Римського... О. Гайова: « Так. Митрополит працював там над утворення греко-католицького екзархату. Росіяни переживали за долю своєї Церкви, яка опинилася під значним впливом Кремля. Багато в ті часи ставали католиками. Збереглися листи від російського духовенства до Шептицького. Через те, що листування в ті часи проходило цензуру, писали зашифрованою мовою. Наприклад, один православний священик писав: "Стан мого здоров'я погіршився. Лікар радить мені пити біле вино, а я звик до червоного". Йшлось про зміну церковного обряду. Поїздки Митрополита на територію Росії увінчались успіхом 1917 року, коли він повертався із заслання в Росії. Саме тоді у Петербурзі був проголошений греко-католицький екзархат. -- Три роки перед тим Шептицький провів у тюрмі, у Суздалі.»    Шептицький завжди і скрізь обстоював українську державність. Коли 1914 року російські війська ввійшли до Львова, то в Митрополичих палатах був проведений обшук. Там знайшли меморандум Шептицького про устрій української держави. У ньому, крім іншого, мовилося: українська Церква лише тоді зможе вільно розиватися, коли цілковито порве з Москвою. Згодом Андрея Шептицького заарештували. Це викликало резонанс у світовій спільноті, адже Митрополит мав потужний міжнародний авторитет. Сам Шептицький казав про своє ув'язнення так: "Не кілька років тюрми, а ціле своє життя радо би провів в ув'язненні, аби тільки побачити тебе, мій народе, вільним та свобідним". Що більше, Шептицький був готовий і навіть хотів віддати життя за свій народ. 1916-го він написав листа до Папи із в'язниці, де просив у нього благословення на мученицьку смерть. До речі, 1939 року він ще раз писав про це до Папи Пія ХІ. Мета цих листів була й у тому, аби донести Ватикану отой страшний стан, у якому опинилась українська Церква. Шептицькому довелось пережити страшні терпіння - і моральні, і фізичні. 1939 року, до слова, розстріляли брата Шептицького, Леона, та його дружину Ядвігу. Згодом від рук гестапо гине його брат Олександр. Зрештою, й самого Митрополита виводили під мури собору Юра, маючи намір розстріляти. Але він ніколи не занепадав духом, що видно з численних його послань.  

 Роль соціальної доктрини митрополита Шептицького визнається усіма богословами України. Зокрема, київськийправославний філософ Юрій Чорноморець вважає:

11  класс! Ребята!Я благодарю всех и каждого лично за активное участие в подготовке  и проведении урока в городском музее.О том, как вы себя проявили, были получены самые приятные отзывы. Все было искренне, трогательно и поучительно.Спасибо за внимание