Проблема літнього відпочинку  не  може залишити байдужими громадськість. Саме тому  у місті у червні працювали пришкільні оздоровчі табори. Для дітей різних вікових категорій  було організовано  низку цікавих заходів. Із своїми пропозиціями щодо проведення заходів для  пришкільного табору «Школа гарних манер» залучилась музейна кімната Рубіжанської спеціалізованої  І-ІІІ ступенів №7(керівник  учитель історії  Т.І.Мартинко) Для дітей було проведено екскурсію про історію нашого краю де ознайомились із побутом, заняттями мешканців Рубіжного та околиць. Відвідувачі були у захваті від тематичної виставки з фалеристики, колекції етнічного одягу, дізнались про буденність хліборобської праці. 

 22 червня до  табору «Дружній» ЦСССМ завітали педагоги СШ №7  Т.І. Мартинко,  О.П.Фролова (учитель музичного мистецтва), учениці  7- А класу  образотворчого мистецтва Каріна Обєдкова та Діана Щербатих  провели  історико-музичну імпрезу та майстер-клас  «Вивчення та відтворення традицій нашого народу – запорука майбутнього». Діти ознайомились із пересувною  тематичною виставкою музейної кімнати СШ №7 «Традиції та одяг населення Луганщини», прослухали  коротку лекцію з елементами театралізації, а потім поринули у творчий процес – вироблення  одягу з використанням  традиційних українських орнаментів та мотивів. Манекенами були паперові силуети, а матеріалом для вироблення одягу служили папір, олівці,фломастери. А дівчинці Софійці пощастило  одягнути автентичну сорочку-вишиванку, помічниці старанно доповнювали вбрання намистом,стрічкою. Весь творчий процес відбувався  у музичному супроводі  О.П.Фролової, що нагадала учасникам творчої майстерні українські народні пісні «Туман яром долиною…», «Ой, у вишневому садочку …» та інші.  Саме народні пісні  супроводжували працю наших предків.Кожний учень із задоволенням  презентував свою роботу. У завершенні зустрічі усі заспівали пісню: « А сорочка мамина біла,біла…». Для  дітей та працівників центру  гості подарували невеличку збірку  про традиційні свята, прислів’я, скоромовки, стародавні загадки.

 

26 червня  О.П. Фролова  провела ігрову програму під час якої дівчатка та хлопчики розважались: співали, танцювали. Були уважними та кмітливими. Година розваг пройшла як одна мить. Діти хотіли  ще і ще розважатись, отримали подарунки і дуже були вдячні гостям.   

Історія/Історико-філософські концепції утворення української народності/

Мартинко Тетяна Іванівна,

 спеціаліст вищої категорії,

учитель історії

Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №7

Рубіжанської міської ради Луганський області

Ознаки належності до української народності  мешканців нашого краю.

          Здається  сьогодні немає білих плям при визначенні до якого етносу належить людина. У світі існує  тисячі народностей. Найчисельніша із них — ханьці. Вони становлять 19,73% земного населення. 14,2% людей походить із Африки на південь від Сахари. За результатами перепису 2001 року, етнічних українців в Україні — 77,8%, росіян — 17,3% (разом — 95,1%). Вісім наступних за величиною груп (білоруси, молдовани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї) становлять 3,1% населення. Ще вісім (вірмени, греки, татари, цигани, азербайджанці, грузини, німці, гагаузи) набирають разом 1,1%. Решта 112 спільнот становлять у сумі лише 0,4% загальної кількості жителів України.                                                                                                             Більшість  етнічних груп  в нашій країні проживають спільно,що дає можливість розвивати культурні традиції, мову і, що важливо, бути рівноправними громадянами української держави, часткою української нації. Саме в цьому випадку  існують гарантії для  розвитку та вивчення концепцій утворення окремої народності. Україна - держава, що має назву домінуючої частини населення - українців. Але це не означає, що переваги у політичному, соціально-економічному та культурному розвитку віддаються саме українцям. Кожна область України, історико-географічний регіон  має багатонаціональний склад, полікультурні ознаки. Прикладом можуть  служити Луганська, Харківська та Донецька області. Представниками  якої національності вважають себе мешканці краю? Якщо пригадати факти з історії, що пов'язані із населенням областей, то спадає на думку, що нашу місцевість засвоювали безліч народів. Кожний, звичайно,  залишив свій слід, господарські традиції, що вживаються і  сьогодні.                                                                            Розглянемо національний склад Слобідської України, що є досить різноманітним. Серед етносів можна виділити такі, які мали давню історію та визначали протягом тривалого часу особливості культурно-суспільного розвитку , а саме – російський, український, єврейський та польський етноси,  Слобідська Україна є пограниччям регіону і тим культурним контекстом, який виступає яскравим взірцем простору з єдиною суспільною системою, культурними та мовними традиціями. Як відомо, заселення території Слобожанщини почалося на початку XVII століття, а першими переселенцями стали кріпосні селяни, що тікали від своїх хазяїв на територію так званого «дикого поля», та збіднілі городяни. Вони споруджували собі будинки, обзаводилися господарством, розорювали землі, займалися ремеслами, промислами і торгівлею. До початку XIX ст. Харків був українським містом, і більшість його населення зберігала свої обряди, звичаї, мову та одяг.Другою за чисельністю народністю після українців, що проживала на території Слобожанщини, були росіяни. Відомості про великоросів як переселенців до Слобідської України вперше зустрічаються також у І половині XVII ст., про що цитує Н.Сіверін  Сумцова М.Ф, він писав: «У північно-східному напрямку Охтирського повіту, серед суцільного малоруського населення знаходиться цікавий в етнографічному відношенні великоруський оазис: села Люджа, Верхолюджа, Пожня, Дернове, Ницаха і Поляноє». Вони переселялися з Московської, Курської, Орловської, Калузької та ін. губерній Росії з метою тимчасового проживання, проте  багато з них залишилося тут назавжди. Про це Сумцов писав: «Протягом століття великороси живуть поряд з малоросами в однакових природних і економічних умовах, не змішуючись один з одним, в національному відособленні, але не без взаємних впливів, при цьому надалі малоросійський вплив отримає вагому перевагу .[ ] Пересилялися великороси часто не за власним бажанням, а за наказом Московського уряду з метою охорони міста Харкова, як правило, це були служилі люди, на чолі їх стояв воєвода. Крім них, до Харкова  їхали люди з Куська, Бєлгорода, Тули, Єльця з метою торгівлі. Були й такі московські служилі люди, що записалися в козаки. Все це значною мірою вплинуло на стрімке «обрусіння» Харкова і нівелювання української культури. Харків став губернським містом на чолі з губернатором з усіма російськими губернськими установами. Українська козача старшина була перетворена на російських дворян, які отримали від цариці Катерини ІІ дворянську грамоту, що дарувалася, а разом з нею і влада над усією Україною. Але це був лише початок впливу на українство.                                             Другим етапом  створення багатонаціонального регіону - початок індустріалізації краю та засвоєння Донбасу. Заробітчани їз  усієї Російської імперії поступово заселяли місця де будувались шахти, заводи, потрібно було в процесі спільного проживання обрати мову спілкування. Зовсім природньо, що це була російська. Але в сільській місцевості збереглась українська мова спілкування, але із значними змінами.Тобто, народився суржик. Відомі деякі мовні особливості. У даній таблиці можна відстежити,яка мова є домінуючою.(Записано із повсякденного спілкування із мешканцями Старобільського району(с.Новоборова).

Українська:	російська:	суржик:
снідати	завтракать	снедать
вечеряти	ужинать	вечерять
стрибати	прыгать	прядать
цибарка	ведро	циберка
носити	носить	носють
весілля	свадьба	свальба,свайба
спідниця	юбка	юпка
фартух	фартук	хвартух
квасоля	фасоль	квасоля
відволож	оттепель	відлига
вони носять	они носят	ани носять
я тобі кажу	я тебе говорю	я табе кажу
тікати	убегать	тикать
розмовляти	говорить	балакать

  Навіть цей неповний перелік прикладів свідчить, що в результаті  активної міграції громадян із Російської імперії, значного впливу російськомовних громадян у містах, ознаки української мови збереглися і навіть є доказом  причетності громадян до української народності. Зарахування  до росіян – домінуючого в імперії етносу – було вигідно: населення переводилось в положення «своїх», підвищувався статус, підкреслювалась  лояльність до влади. Та й влада була в цьому зацікавлена.                                                             Росіянин із Харківщини(с.с.Покровка,Зелений Колодязь та ін.) вважали себе «кацапами» і при контактах з росіянами із Центральної Росії почувалися чимось окремішнім від них: «Приехали к нам родичи из Тамбова. Так они никак не могли понять, что это я готовлю  (господиня варила борщ) – как есть они стали, дак все наши с улицы посбегались – никогда не видели, чтоб люди эдак жрали. Нет, они как бы и не наши вовсе. Да мы ж тут и не такие, как они. Мы сами – перевертни, живем с хохлами и сами  такие. Мы –  кацапы, мы-то русские, не такие. Кацапы!»[2.233 ] .                                                           Аналогічним є приклад із лемками, що проживають на Луганщині. Представники цього субетносу мешкають, окрім Лутугінського, в Новоайдарському і Міловському районах Луганщини. Не виключено, етнографічні експедиції виявлять їхні поселення ще в яких-небудь закутках області.                                                                                                              Інакше  кажучи, лемки  погоджувалися  на переїзд у 1945 році. Тим  більше,  що діяв суттєвий польський чинник: українців на тих теренах кілька років цілеспрямовано тероризувала Армія Крайова. Не виключено, після приходу Червоної армії польським націоналістам у цьому «допомагали» перевдягнені бойовики НКВД, але ж було, було... Тому можна припустити, що на рішення лемків у 45-му вплинули далеко не тільки заманливі пропозиції комісарів.  Адже й пуритани пливли в Америку не стільки за кращою долею, скільки тікаючи від переслідувань «залізнобоких» Кромвеля. Цікавими є окремі  слова та речення лемків на початку їх проживання на Луганщини та сьогодні.

Літературна мова	Лемківський діалект
Добровільно - примусово Місцеві жителі зустріли нормально ...	«Добровольно-примусітельно»  Люди мєстні встретили нормально...
Мусили звикати.А що робити...	Та, мушіли привикать. Та шо робить...
Коли вони тільки приїхали, то місцеві одружуватися тільки на своїх, галичанку не брали	Коли вони тільки приїхали, "то тільки бер свою, руськую гадичу не бер"
Дорослі розумітися між собою.Коли батьки пішли працювати,то їх ніхто не ображав.Допомогали.	"Взрослиє ладили между собой. На работу пішли батьки, і на работі ніхто не ображав. Помогали"

Такі приклади - свідчення збереження мовних особливостей та окремішності,і в той же час, доказ процесу асиміляції населення  та мовної адаптації серед "руських". До речі, серед лемків відомими є — творець Державного гімну України Михайло Вербицький. Народився у селі Явірник Руський. Ми маємо такого видатного, зрештою, кожному українцю відомого Дмитра Бортнянського. Композитор, який золотими літерами вписаний в Болоньській Академії. Він із села Бортни. Богдан-Ігор Антонич - лемківський соловей, другий Шевченко... Це доводить, що і вони, й ми — всі українці. На Заході й на Сході. Принаймні, скоро ними станемо.         [2,120]                          Отже, особливістю етнічних процесів Слобідської України слід визнати відсутність  населення з історією понад 400 років; переселенські рухи в краї ніколи не припинялися впродовж усієї його історії; старожилами  є представники українського, російського та нащадки білоруського етносів, котрі ніколи не були справді однорідними через розмаїття походження, конфесіональну та соціальну  неоднорідність; населення регіону зазнавало впливу офіційної російськомовної культури, однак якщо для російського етносу державницькі  впливи, що призвели до втрат локальних особливостей, можна вважати позитивними націєтворчими процесами, ті ж таки  явища для українського етносу мали характер імперських насильницьких асиміляційних процесів. Тож,  на мій погляд, сучасні ідейні проблеми  в Україні спричинені не лише радянськими часами, а мають набагато глибшу історію, коли етнічна ідентифікація самим суб’єктом сприймалася другорядною і такою, що суперечить першорядній – державницькій ідентичності. Це необхідно враховувати в процесі національно-патріотичного виховання, яке має набути усвідомлено системного характеру.                                                                      Так хто ж ми такі на Донбасі та Слобожанщині? Відповідь лаконічна: "Громадяни України,частина полікультурної  української  нації".  Соромитися того,що ти українець та живеш в російськомовному регіоні, або дорікати представника іншого етносу,що він серед чужих - не відповідає сучасним вимогам громадянського суспільства та ознакам культури добросусідства. Головне - усвідомлювати, що громадянин  України, вступаючи у правові стосункі  із державою має нести відповідальність за себе,близьких і тих,хто стає поруч, спонукати націотворенню: знати своє коріння, любити та берегти мову, цінувати  митців,що зробили вагомий внесок у становленні українського етносу та нації.

Література.

1.  Аксьонова Н., "Українська" та "російська" Слобожанщина. Політичні кордони історико-географічного регіону. Етнічна історія народів Європи., випуск  № 39

2. Макарова А.В. Лемки на Луганщині /Фольклор,література та мистецтво Сходу  україни в системі етнокультурних вимірів: Збірник наукових праць. -  Вип.4.- Луганськ.2006. – с.119-126

3.Северин Н. Харьков, Украина,

Крос-культурні взаємини етносів на території історичної Слобожанщини

4.Сушко В., Проблеми етнічної ідентифікації населення Слобожанщини,

Народна творчість та етнологія, №1, 2016 р

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Музейна педагогіка – дієвий засіб патріотичного виховання у сучасних умовах.

                                         Творчий проект

                                         Мартинко Тетяни Іванівни

                                         учителя     історії та правознавства

                                         Рубіжанської спеціалізованої школи

                                         І-ІІІ ступенів №7

                                         Луганської область

                      

                                    2017

        Зміст

Вступ

1. Знати історію Малої Батьківщини – вимоги сучасності.

2. Майстер-класи  у музейній кімнаті виховують практичних громадян.

Висновки

                                               Вступ

         Патріотичне виховання учнівської молоді є особливо актуальним у сучасній суспільній ситуації. Цей процес потребує делікатності, щирості, адже любов до своєї батьківщини учням прищеплюють не лише на уроках — повага до неї формується у повсякденному спілкуванні, побутовій поведінці. Як забезпечити необхідні умови в навчальному закладі для виховання учнів національно свідомими громадянами?

       Державотворчі процеси, що відбуваються в незалежній Україні протягом останніх  років зумовлюють необхідність вирішення проблеми виховання національно свідомих громадян, справжніх патріотів, відданих Вітчизні, готових до плідної праці в ім’я рідного народу. Стрижнем системи виховання в українській школі стає національна ідея, яка відіграє роль консолідуючого фактора в становленні молодого покоління, формування у нього активної громадянської позиції, відповідальності за народ, країну. Розвиток сучасної  шкільної освіти передбачає її переорієнтацію від авторитаризму в навчанні і вихованні школярів до гуманних суб’єктних взаємин, доброзичливого і толерантного ставлення до дітей, впровадження принципів демократизації і гуманізації, застосування особистісно-розвивальної методології та відповідних інноваційних методик. Патріотичне виховання належить до пріоритетних напрямів національної системи виховання і передбачає формування патріотичних почуттів, любові до свого народу глибокого розуміння громадянського обов’язку, готовності відстоювати державні інтереси Батьківщини. Тому створення проекту з музейної педагогіки як один із дієвих шляхів патріотичного виховання є актуальним.

           Нині в Україні формується система діяльності музеїв та музейних кімнат при навчальних закладах, постійно оновлюється зміст їхньої діяльності, триває пошук місця і ролі музейно-педагогічних засобів у навчально-виховному процесі.   Музеї при навчальних закладах є творчою лабораторією виховання учнів, у якій на основі особистісно орієнтованих підходів та застосування різних видів практичної діяльності педагоги прищеплюють підростаючому поколінню якості свідомих громадян, патріотів своєї країни. Метою їх діяльності у межах проекту з музейної педагогіки є наступне: формування позитивного ставлення учнів до національних цінностей;

     плекати гордість за свій навчальний заклад, своїх земляків і український народ загалом; збагачувати моральний досвід учнів на місцевих традиціях;

    формувати національну свідомість, гідність, патріотизм, громадянське мислення учнів; мотивувати громадську та соціальну активність учнів;

    залучати учнів до суспільно корисної та пам’ятко-охоронної діяльності;

    формувати суспільно корисні ідеали та життєву компетенцію учнів; прищеплювати вміння співпрацювати з іншими учнями; спонукати учнів до самореалізації.

                   Знати історію Малої Батьківщини – вимога сучасності                       Педагогічний колектив           Рубіжанської  спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №7 докладає чимало зусиль для виховання учнів свідомими українцями. Для цього в навчальному закладі успішно реалізується проект з навчання та виховання засобами музейної педагогіки, адже тут функціонує музейна кімната (далі МК). Вона має свою історію. Починалось все із Кімнати бойової слави, що практично є в кожній школі, але згодом  у зв’язку із змінами у суспільстві та потребою навчити підростаюче покоління любити  Малу Батьківщину   створено  експозицію з історії нашого краю, що складається із тематичних розділів представлених інформаційними  блоками, вітринами  та міні-діарамами:

-         кочові народи на територїї Придінцов’я;

-          козацька доба на Луганщині.

-         народження Донбасу;

-         історія будівництва залізничої станції Рубіжна;

-         будівництво заводу  акціонерної громади «Русско Краска» та перші мешканці Рубіжного.                                                                                            

        Головними «героями» МК є, звичайно, експонати, що мають природнє чи історичне походження(геологічна колекція, окремі стародавні предмети). Створено макети продукції, що випускав завод, макети житла та колекція одягу початку ХХ століття мешканців нашого краю. МК  обладнана з урахуванням вікових особливостей та інтересів учнів, їхніх потреб і можливостей. Музейний простір навчального закладу віддавна є базою для спільної творчості вчителів, учнів та їхніх батьків. Основними завданнями МК  є залучення учнів до пошукової, краєзнавчої, науково-дослідницької, художньо-естетичної діяльності, формування соціально-громадського досвіду на прикладах історичного минулого й народних традицій;  розвиток духовно-моральних цінностей;  вивчення та збереження пам’яток історії, культури рідного краю;  зростання етнокультурної компетенції педагога; втілення принципів гуманізації, толерантності та демократизації у навчально-виховний процес;  підвищення якості освіти, поглиблення знань у різних галузях освіти, розвиток культури та ерудиції;  застосування методів, форм, прийомів музейної педагогіки в навчально-виховному процес

               Застосування елементів музейної педагогіки  у СШ №7 грунтується на таких засадах:  більше гри — гра стимулює інтерес учнів до навчання та спілкування, а музейний простір дає змогу наповнити гру цікавими предметами, завданнями та нестандартними формами діяльності;  більше

 творчості — різноманітність в оформленні експозиції, у застосуванні методів, форм і прийомів навчання; музейний простір є мобільним, адже головне завдання — стимулювання розвитку особистості учнів;  нові рішення — відмова від готових   В МК  створено міні - колекцію етнічного одягу за автентичними зразками одягу початку ХХ століття. Завдяки  цьому відбувається залучення учнів до науково-дослідницької, художньо-естетичної, природоохоронної діяльності. Так, у МК проводять  заходи із використанням колекції: тематичні заняття;  майстер-класи;  розваги і народні свята;  зустрічі з  майстрами; екскурсії  У МК учні дізнаються про народні традиції, свята і розваги, глибше ознайомлюються із національною кухнею, вбранням і предметами хатнього вжитку пращурів. Зазвичай відбувається це під час святкування народних обрядових дійств, до проведення яких залучають і батьків. Тоді звучать українські народні пісні, жарти, разом із учителями та батьками учні грають у народні ігри, беруть участь у конкурсах знавців українських лічилок і скоромовок. Під час майстер-класів,   учні моделюють та виготовляють одяг з національними мотивами, народні іграшки, розписують глиняний посуд, серветки,  Результатом активної діяльності МК є посилений інтерес учнів до української культурної спадщини. Нині вони не лише

 

вивчають назви старовинних речей побуту, а й експозиційний матеріал дає учням змогу захопити розповідями про історичні події, героїв, які перемагали в запеклих боях за Батьківщину. Юні екскурсоводи підкріплюють свої розповіді ілюстраціями в експозиційних вітринах і на діарамі, адже вони оформлені так, щоб глибше розкрити певний історичний період  міста.  

          Міні-діарами «Вулиця на околиці Рубіжного», «Кімната  засновників заводу  початку ХХ століття», «Перша Рубіжанська крамничка» дають можливість уявити  про побутові речі, які мали жителі міста на той час. Незважаючи на те, що експонати не дуже застарілі або штучно створені вони є об’єктом інтересу відвідувачів. Учні, батьки ,педагоги мають змогу не лише доторкнутися до речей міні-музею, а й скористатися ними на практиці. Вони бережуть експонати, оскільки часто самі приносили їх, допомагаючи оформлювати кімнату. І нині традиція дарувати предмети побуту музею продовжується.

                         Проведення майстер-класів у МК.

      Важливим напрямом роботи навчального закладу з патріотичного

виховання учнів є організація та проведення майстер-класів із народно-ужиткового мистецтва. Навчальні заняття педагоги перетворюють на територію творчого спілкування, що спрямоване на розкриття творчого потенціалу кожного учня і одночасне згуртування учнівського колективу. Для проведення майстер-класів педагоги запрошують фахівців і народних майстрів. Провести майстер-клас також можуть батьки і самі учні. Завдяки участі в них в учнів зростає інтерес до різних видів народно-ужиткового мистецтва, бажання поділитися своїми знаннями з іншими, працювати в колективі. У СШ №7 проводять такі майстер-класи: вироблення макетів  стародавнього одягу.

      Під час майстер-класів учні проявляють активність, зацікавленість, зокрема, під час вивчення розробок за темою майстер-класу. Вони беруть участь в обговоренні отриманих результатів і ставлять запитання, отримують консультації. Також під час майстер-класів учні пропонують для обговорення власні питання та розробки, висловлюють пропозиції щодо розв’язання обговорюваних тем. У процесі проведення майстер-класу формуються мотивація та пізнавальний інтерес учнів, певні вміння учасників. Ведучий майстер-класу здійснює індивідуальний підхід до кожного учасника, організовує їхню активну самостійну роботу та роботу в групах, що забезпечує ефективність діяльності. Водночас проведення майстер-класів забезпечує умови для зростання педагогічної майстерності педагогів. Залучаючи учнів до пошуково-дослідницької роботи, художньо-естетичної та природоохоронної роботи, педагоги формують їхнє громадянське мислення, виховують повагу до національних надбань, почуття гордості за власну країну, адже учні глибше вивчають історію міста і держави. Вони осмислюють важливі історичні події, що відбуллися саме у цій місцевості, насамперед слухаючи розповіді близьких і знайомих, які були свідками чи учасниками подій. Отже, завдяки діяльності

міні-музеїв педагогам вдається максимально реалізовувати потенціал музейних експонатів, зокрема: виховувати в учнів відповідальність за історико-культурну спадщину.

                                        Висновки

       Отже робота над проектом та його реалізація сприяє усвідомленню учнями своєї приналежності до нації, ролі українського народу у творенні світової історії. Використання елементів музейної педагогіки допомагає:  створити в колективі творчу атмосферу, демократичний стиль спілкування педагогів із учнями, свободу творчих дискусій, обмін думками;  підвищити інтерес вихованців до навчання;  урізноманітнити форми і методи навчально-виховної роботи;  посилити міжпредметні зв’язки; використовувати нестандартні види занять; підвищувати загальний рівень культури і впливати на формування свідомого ставлення до культурної спадщини людства.

 

                                                     Література

1.Концепция національно-патріотичного виховання. Додаток до 

до наказу Міністерства освіти і науки України

від   16. 06. 2015 р.    № 641

2.Карманов О.В. Музейна педагогіка у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.  Освіта та педагогічна наука № 3 (152), 2012, с. 5.    

3. Основи музейної педагогіки : метод. вказівки і текст лекцій до спецкурсу / уклад. О. В. Караманов – Л. : Видав. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – 66 с.;

4. Вивчаємо українську мову і літературу №2 2014

 Музейна педагогіка – перспективний напрям у сучасній  системі національної освіти Т. Б. Вайнберг, учитель російської мови та літератури вищої категорії, заступник директора з навчально-виховної роботи; С. Я. Хавіна, учитель української мови та літератури вищої категорії, учитель-методист, ХСШ № 170, м. Харків с.5

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Міністерство освіти та науки України

                     Управління освіти Рубіжанської міської ради

                Рубіжанської спеціалізована школа І-ІІІ ступенів √7

                    Рубіжанської міської ради Луганський області

 

 

 

Розробка заходу для  пришкільного табору відпочинку

Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів √ 7

Якими модницями були наші прабабусі.

Історико-музичний  екскурс до музейної кімнати.

Майстер-клас із вироблення етнічного одягу.

 

 

 

Підготувала: Мартинко Тетяна Іванівна,

старший учитель, спеціаліст вищої категорії,

учитель історії, керівник проекту з музейної педагогіки СШ №7

                                                    2016 рік

 

Мета: організувати та провести екскурсію до музейної кімнати школи, розглянути колекцію одягу мешканців нашого краю кінця ХІХ-початку ХХ століття. За допомогою інтерактивних форм навчання з музейної педагогіки, ознайомити учнів із традиційними видами господарської діяльності та декоративно-ужитковим мистецтвом. Акцентувати увагу  на виховання в українських родинах шляхетності,  працелюбності, хороших манер. Організувати музичний супровід відповідний до тематики заходу. Провести майстер-клас по виробленню зразків етнічного одягу вказаного періоду, використовуючи манекен, шаблони, належності для образотворчого мистецтва.  Розвивати вміння виробляти моделі одягу з характерними етнічними ознаками, фантазію, естетичний смак, охайність, любов до української пісні, відповідальність при роботі в групах. Виховувати інтерес до творчості, повагу до надбань предків.

Обладнання:

-колекція етнічних ляльок МК СШ √7;

-манекен,сорочка із спідницею, тісьма з орнаментом, вінок, тканина, намисто, кольорові стрічки;

-шаблони дівчини та хлопця із картону, кольорові олівці,кольоровий папір, ножниці, клей.

Хід заняття.

І.Організація учнів.

ІІ.Мотивація діяльності.

Учитель.Добрий день, шановні гості! Вітаємо вас у нашій музейній кімнаті. Пропонуємо до вашої уваги екскурсію у минуле,у часи, що були 100 і більше років тому. Місцевість, де сьогодні знаходиться наше місто Рубіжне, була безлюдною. Тут панували пісчані бархани та перекати-поле. Першими населеними пунктами були села Стара Краснянка, Варварівка та Кудряшівка. Мешкаці вели традиційне господарство: землеробство, скотарство(учитель звертає увагу учнів на макет сільського подвір'я). Які свійської тварини були у господарстві?

Учні відповідають:

корови,кози,вівці,свині(розглядають макет).

Учитель. Зверніть увагу на одяг мешканців села. Де брали одяг у той час?

Учні:

-вони купляли у магазинах;

-виробляли самі;

-їм дарували.

Учитель. Кожна ваша відповідь є вірною. Але я хочу додати, що вироблення одягу це теж вид господарської діяльності, що є наслідком вирощування льону, кропиви конопель, прядіння, ткацтва. А ви звернули увагу  на різнобарвність одягу?

Учні.Так, жінки одягнуті яскраво,красиво.

Учитель.Для того щоб бути красивими в українських родинах дівчат з дитинства привчали прясти, ткати, вишивати, а хлопців майструвати(показує ілюстрації із фрагментами господарської діяльності). В кожній вашій родині були дівчатка та хлопчики, що вчилися у батьків працювати, майструвати, вишивати. На жаль, їх немає  з нами, але ми пам'ятатиме своїх рідних. Сьогодні ви маєте можливість продемонструвати своє вміння відтворити одяг, що виробляли та носили ваші прабабусі.

ІІІ.Основна частина.

Учні діляться на групи.Проводиться інструктаж роботи в групах. Обирається лідер. Учитель із помічницями роздають - шаблони, учні обирають зразки із колекції. Учитель демонструє учням як для шаблону виконати  одяг.

Учитель. Український народ більшу частину свого життя проводить у роботі, що переважно була тяжкою, але без роботи не буде результат. Тому часто праця супроводжувалась піснею. От наприклад, сідають жінки прясти. Робота монотонна, і щоб не  відчувати  втоми  співали пісень.

Учні слухають пісню "Туман яром, долиною ...",починають працювати. Для роботи з манекеном запрошуються учні, що будуть моделювати святковий, можливо весільний одяг дівчини. Для цього використовується стародавня сорочка із спідницею, спідниця, матеріал для фартука, тісьма, намисто, вінок, кольорові  стрічки).

Додаток 1.

Учитель.В кожній родині дітей навчали працювати,допомагати у господарстві,але ніколи не забували про виховання кращих моральних якостей: бути шляхетними, скромними, щедрими, охайними, одним словом, виховували добрі манери. Хлопців батьки бачили  мужніми, сміливими, працьовитими, справжніми козаками Передавали свій досвід з ковальства, гончарства, лозоплетіння і теж співали пісень про легендарні козацькі часи.

Учні слухають українську народну пісню "Ой, там на горі та й женці жнуть ..."

Додаток 2.

Учитель.Кожна мати виховувала доньку як майбутню господиню,матір своїх дітей, бажала щасливої долі.Під час роботи жінки часто співали:"Ой, у вишневому садочку...".

Під час роботи учнів вчитель допомагає порадами, дає можливість учням фантазувати, реалізувати творчі можливості. Учні на шаблони хлопців та дівчат "шиють" із паперу свої варіанти одягу прабабусь та прадідусь.

Учитель.Зверніть ,будь ласка, увагу на наш манекен та модель. Дівчата добре впоралися із завданням, старанно прикрасили одяг, доречно підібрали фурнітуру. Коли дівчата збирались на гуляння, то одягались дуже довго. Вони ставали на стілець щоб розправити зморшки на спідниці, вирівняти низ, красиво закріпити стрічки на віночку.Витрачалось на це понад  двох годин. Але іноді доля дівчат складалась драматично, щоб запобігти розчарувань у житті дівчат жінки співали українську народну пісню:"Додому я просилася,а він мене не відпускав..."(звучить пісня)

Додаток 3.

Учитель.Які ж предмети одягу та побуту  були в українських родинах обов'язковими?

Учні відповідають:

-сорочка із спідницею;

-фартух;

-спідниця;

-намисто;

-шаровари у чоловіків;

-рушник.

Учитель.Так, вишитий рушник-невідємний атрибут побуту української родини,що має культовий характер.

Учитель. Що символізує рушник ?

Учні.

-сімейна реліквія;

-красивий орнамент;

-рушник - символ життєвого шляху людини, дорога, що веде до щастя та добробуту.

Учитель:(демонструє вишитий стародавній рушник) Вірно, в кожній родині виробляли рушники: для немовлят, повсякденний, весільний, в далеку дорогу, щоб відчували тепло рідних материнських рук та пам'ятали рідний дім( Учні слухають пісню про рушник ,"Рідна мати моя, ти ночей не доспала ...".

Додаток 4.

Учитель. Прийшов час ознайомитись  із вашими роботами

 Учні по черзі демонструють свої роботи,розміщають на дошці.Дехто виконав повсякденне вбрання, деяки роботи - результат фантазії, є весільне жіноче вбрання, що виконали дівчата для моделі. На весіллях співали :"Зеленіє жито зелене,хорошії гості у мене..."(звучить пісня)

Учитель. Ми завершуємо нашу роботу.Всі впорались із завданням, прошу керівників груп презентувати свої зразки. Сподіваюсь, що сьогодні ви обов'язково розпитаєте своїх близьких про прапрабабусь і розповісте про свою роботу.

Учні по черзі презентують "одяг".

Додаток 5.

Учитель. Як добре, що в нашій країні з давніх часів дітей вчили бути працьовитим, відповідальними. Ви довели, що вмієте дуже багато, А це означає, що ми продовжуємо  виховні творчі традиції предків, бо в Україні не може бути інакше.

Лунає "Пісня про Україну", учасники виконують світлини,діляться враженнями, бажають один одному успіхів.

Додаток 5.

 

 

 

 

 

 История  создания поселка  при станции Рубежная (1 часть) 

(Из выступления на Всеукраинской научно-технической конференции "Актуальные проблемы научно-технического комплекса регионов).

Территорией нашего края принято считать Донбасс, в других источниках – Донеччина. Но если быть более точными, мы проживаем на территории Слобожанщины, которая формировалась  со 2- й  половины ХVIIвека, и в Луганской области это левый берег Северского Донца. Если смотреть в глубину тысячелетий, то наша земля знала повсеместные стоянки первобытных людей. Одни народы сменялись другими: киммерийцы, скифы, сарматы, половцы, печенеги,  торки, монголы, ногайцы. И каждый из них оставил след своей культуры, который сохранился в географических названиях, языке, внешности. Но я не буду подробно излагать  этносоциальные особенности края. Задачей данной работы является раскрытие процесса создания химической отрасли в Российской империи(а наш регион с конца ХVII века входил в Российскую Империю, и именно она определяла приоритеты в развитии края), как происходил упадок аграрно-ремесленной цивилизации и замена ее индустриальной, что способствовала пролетаризации населения и, собственно, созданию Рубежного.                                            С точки зрения  истории, процессы происходящие в регионе (строительство заводов, шахт) были неизбежными. Захватив огромные территории Российская империя всегда склонялась  к экстенсивному развитию экономики, а значит в поле ее зрения мог оказать любой регион. И, как правило, экономическая политика носила колониальный характер. Актуально ли сегодня обсуждать проблемы конца XIX века? Актуально понимать, что наша местность является регионом куда когда-то предприимчивые люди вложили деньги, чтобы это звенело звонко золотой монетой, а сегодня другие предприимчивые люди хотят стереть это с лица земли, не понимая, что  у нас на каждом шагу виден след человека, его труда. С другой стороны, те кто считает наш регион, город убитым, безперспективным, послушайте, что было здесь в 1895 году. Может кто-то из вас проявит инициативу определить перспективные акценты для когда-то флагмана химической промышленности, химической науки, которая постоянно что-то  приносит новое. Этот очерк расскажет о том ст. Рубежная  - продуктом бурного железнодорожного строительства в  регионе. Именно это одна из причин  выбора для строительства химических заводов.                                                                                                                                                                                                                                                      Мировая война, отрезавшая Российскую империю от Германии, да и сильнейшим образом осложнившая отношения с остальной Европой, поставила сразу и резко массу проблем перед русской промышленностью. Одной из главнейших была химия. Многие химические вещества, в частности – красители для текстильной промышленности и так называемые полупродукты,  текстильщики получали из-за границы, в основном из Германии. Исходным продуктом для дальнейшего синтеза более сложных препаратов ароматического ряда, использующихся при крашении тканей, является анилин. Еще в 1842 г. Н.Н. Зинин получил его реакцией восстановления нитробензола. Однако, несмотря на это и другие выдающиеся открытия русских ученых, производство красителей у нас находилось на очень низком уровне. И все же, с 1860-х годов, искусственные красители в небольшом количестве изготовлялись на ряде  заводов Российской империи. Так, в 1865 г. на промышленной выставке в Москве экспонировались некоторые сорта красителей, выработанные русскими фабриками. В 70-х- 90-х годах были попытки промышленного получения анилина. Некоторое время анилин изготовляли на Кинешемском заводе, сначала на собственном бензоле, а затем на привозном. Производство искусственного красителя ализарина для крашения тканей впервые в России началось в конце 80-х годов на заводе Сольве во Владимирской губернии. Однако из-за конкуренции заграничных фирм производство его вскоре прекратилось. Вновь оно было организовано в Щелкове под Москвой (Богородский уезд) известным химиком М.А. Ильинским, выработка ализарина достигла 500 т в год, но ненадолго. В 1913 году в Россию было ввезено анилина почти вдвое меньше, чем в предыдущие годы.   Основная причина столь медленного развития собственного анилино-красочного производства объясняется низкими ввозными пошлинами на импортные красители, позволяющие  иностранным фирмам сбывать продукты по низким ценам. Другая причина – это дефицит полупродуктов, которые должны были  поставляться коксохимическими заводами, не было подходящего оборудования  для улавливания бензола и его гомологов, их коксового  газа и не подвергали каменноугольную смолу разгонке. Тем не менее, организация новых химических производств (например, азотной кислоты из аммиака) демонстрировала, что в России к началу I Мировой войны уже имелись специалисты, способные организовать и наладить работу самых сложных технологических процессов.                                                     Капитализация экономики, акционерные общества и акционеры.В сентябре 1914 года в Москве Общество фабрикантов хлопчато-бумажной промышленности организовало специальную комиссию по производству красителей, а 29 ноября 100 представителей 76 текстильных фирм постановили учредить Российское акционерное общество химической промышленности 1914 года "Русско-Краска". Цель - объединить ряд существующих предприятий (в Кинешме, в частности), построить главный завод, наладить производство красителей для мануфактурного производства. Был выработан устав, распределен ассортимент, определена мощность головного предприятия, выпущены акции. Основной капитал общества составил 5 млн рублей, акционеров 102. Это были не только физические лица,  в основном мануфактурщики-фабриканты, но и юридические лица, т.е. предприятия, которым требовались красители для тканей .Ими было куплено 1000 акций на сумму  5 млн руб.В совет вошли такие значимые фигуры как Н.А. Второв, Г.А.Крестовников, Н.И. Гучков и др. Они, и прежде всего наиболее активный  Второв, стали прилагать все усилия к расширению производства красителей и к объединению русских химических заводов. 4(17) июня 1915 года Николай Второй в Царском Селе утвердил Устав "Российского Акционерного общества химической промышленности 1914 года", которым Николай Второв был доволен. Кроме всего прочего, Обществу безвозмездно передавалось оборудование, конфискованное у филиалов немецких красочных фирм. Предоставлялась льготная ссуда, по которой, если краситель пойдет досрочно, процент снижался до нуля. Начало расчетов отодвигалось на конец войны . Стоимость одной акции = 5000 рублей. Наибольшую сумму на приобретение акций потратили (300 000) Бардыгин Н.М., Второв Н.А., Кто же они, эти акционеры?                                                                                                                                                                       Второв Николай Александрович  (1866-1918   гг) его отец костромской мещанин  в 1862 году переехал в Сибирь и открыл в Иркутске оптовую  торговлю мануфактурным товаром, пушниной, золотом, занимался ростовщичеством. В 1900 году  Второвы  А.Ф. и Н.А. учредили товарищество на паях «А.Ф.Второв». К 1914 году имели капитал 10 млн рублей. Торговали текстилем, чаем, поставкой в казну текстильных отходов, которые шли на изготовление пороха. Владел недвижимостью, занимался общественной работой. В 1914 году стал членом Российского общества химической промышленности «Русско краска» с уставным капиталом  10 млн рублей,  с 1916 коксовой промышленности и бензоловой с уставным капиталом  4 млн рублей. Годовая прибыль Второва  к 1917 г. составляла  100-150 млн рублей.. В 1918 году был убит якобы внебрачным сыном.                                                                                                Бурылин Николай Геннадиевич .1851-1928 гг.Получив домашнее образование начал  работать в конторе фабрики Куваева. К концу 19 века Бурылин стал директором-распорядителем учрежденного Товарищества Куваевской Мануфактуры, которое с каждым годом расширялось. К пасхе 1912 года основной капитал увеличился до 5 млн. руб. На фабрике 2700 человек. Ткани выработанные  на фабрике  имели высокое качество и получали награды в Филадельфии, Чикаго, Париже и т.д. Огромные доходы фабрики позволяли развивать социальную сферу, вести благотворительную деятельность. Около 90 тыс руб в год выделялось на социальные нужды. Были построены дома, кухня, столовая, амбулаторный покой, баня, всем пользовались бесплатно. Товарищество платило страховые взносы  всех работающих. При фабрике было открыто бесплатное училище для малолетних, где обучалось около 150 учеников. Стоял у истоков создания в Ивано-Вознесенке высшего учебного заведения. Отстаивал интересы фабрикантов и заводчиков текстильной промышленности, с 1913 года был избран в Совет общества фабрикантов вместе с  известными в России предпринимателями Рябушинским, Второвым, Коноваловым. Занимался собиранием и приобретением древностей. В 1910 году  открыл больницу, финансирование  которой обошлось в 300 тысяч рублей. Супруги Бутырлины за благотворительность получили звание почетных жителей Иваново-Вознесенска.                                 Морозов Иван Абрамович(1871-1921). Московский предприниматель, купец, директор – распорядитель Тверской мануфактуры (1892-1900), председатель купеческого собрания (1898-99, член Российского общества химической промышленности «Русско Краска», один из учредителей Российского акционерного общества коксовой промышленности бензольного производства (с 1915 г. «Коксобензол»). Меценат, коллекционер французского модернизма. Покупал картины Ван Гога, Клод Моне, Поль Гогена, Матисса, Пикассо. Ежегодно на картины тратил 200-300 тысяч франков. Вся западная коллекция оценивается  в 1 410 665 франков Попечитель бедных.                                                  Гучков Николай Иванович(1860-1935)Выходец из московской купеческой семьи. Прадед был старовером. В 1789 году выкупил всю семью из неволи, основал свое дело, но из-за старообрядческих  традиций был сослан в Петрозаводск там и умер. Отец Иван Ефимович совладелец торгового дома Гучковых. В 1987 году окончил  Московский  университет, служил мировым судьей. Получил большой опыт городской работы в области народного образования. Городской голова Москвы 1905-12 гг. Это был период расцвета хозяйственной деятельности Думы. Город оправился от разрухи  революции 1905 года, упорядочил финансы, Москва  приобрела европейский вид. После отставки продолжал общественную работу, входил в  состав Совета Министерства торговли  и промышленности, акционер  «Русско краски».В 1918 выехал на Юг Росси, был при правительствах  Деникина и Врангеля.                                                                                                                                                                                                                Строительство завода  у станции Рубежная.                                                                                                                                                                      17 декабря 1895 г. вступила в строй одноколейная ветвь Лисичанск-Купянск  протяженностью 117 верст 10 саженей давшая выход на Харьков и в промышленный центр, именно при строительстве этой ветви  возле озера Белое в 1896 году был создан разъезд, в 1900 г. превращен в разгрузочный пункт, а в 1904 г. в станцию Рубежная.                                                                                                                                                                                                                           Как же выглядела наша местность в  начале ХХ века? Это были песчаные дюны, ветер гулял по степи. Перекати-поле основной движущийся объект. По воспоминаниям Быкова Федора Никоноровича, одного из первых жителей,   где сейчас Рубежное, разъезд станции, были необжитой территорией. В сторону Кудряшовки, Белявки, Варваровки, территория заросшая бурьянами, в сторону Северского Донца леса, луга, озера, а также болотистые места. Собственниками  земли  и угодий были Котляревский, Фанберг, Савоини, Иванов, и другие.    Поля были пригодны для выращивания арбузов, чем и занимались жители Варваровки. Так вспоминал Суржанский Федот Савельевич.                                                                                                                                                                                                                                        Возвращаясь к производственным делам, с сырьем было ясно – это угли Донецкого бассейна. Туда и – направили экспедицию инженера М.М. Успенского. Изыскатели выбрали участок для постройки завода. Выбрали  вблизи упомянутой, Богом уж было полузабытой, станции Рубежное. Местный помещик Мартыненко дешево продал Акционерному обществу 1840 десятин неплодородной песчаной земли. Песку для строительства кругом было навалом: дюны или барханы его наплывали даже на железную дорогу. Кирпич тоже можно было производить на месте. Один из первых рабочих завода Селиванов Петр Константинович  вспоминал: « Строительство завода началось  в сентябре 1914 года..Это был завод военного назначения, эвакуированный из Лодзи. Первым директором был Иван Матвеевич Грибков. Главным инженером – прапорщик Сергей Николаевич Литков. Главным  чертежником М. Берилов . Селиванов пишет, что завод принадлежал  АО «Русско Краска « и «Коксобензол. Персонал строителей и других специалистов были из России (Курск,Орел,Рязань,Кострома) Всего рабочих , вместе с военнопленными было около 7 000  .Жили во временных бараках, в районе старого рынка.. Полиции не было. Военнообязанных освободили от  службы.»    В июне же (по другим сведениям – 17 июля) – невдалеке от ст. Рубежное началось строительство основного завода «Русско-краска». Велось оно строительной конторой «А.Гобье, братья Д. и А. Гусинские и А.М. Заславский». Первым директором завода, для непосредственного наблюдения за строительством и оборудованием, был назначен Грибков. А что Второв, был ли он на закладке предприятия? Ни в одном из воспоминаний первых рабочих не упоминается появление кого то из акционеров. Для строителей Второв – Николай 2 и другие «московские тузы» В  марте 1916 года завод «Русско-Краска» уже выдал первую продукцию – серную кислоту. Наладил производство, одно из лучших в стране, техник И.Е. Елихин, окончивший в свое время Костромское химико-техническое училище. Был устроен торжественный молебен Из огромного кабинета в Деловом дворе на Варварской площади (занятом через несколько лет председателем ВСНХ Куйбышевым) руководил Второв  большими делами на разных концах Империи, в том числе и созданием высокой химической промышленности,  качественной металлургии. И производством вагонов для перевозки продукции. И еще много-много чем. Но, к сожалению, до Рубежного «руки не доходили». В октябре 1916 г., как написано в официальной истории Рубежанского комбината, «над песчаными барханами поплыл острый запах карболки»: рубежанские химики получили фенол. Его производство организовал профессор М.В. Троицкий на основе переработки бензола.     Главная операция — сульфирование — проводилась в автоклавах, а плавка твердого каустика — в котлах с нижним спуском, что для того времени было новшеством и существенно ускоряло время плавки. На очереди было производство жидкого хлора. Его получали электролизом концентрированного раствора поваренной соли. На тонну хлора тратилось 3 тысячи киловатт-часов электроэнергии, электростанция была своя, но электроэнергии на все не хватало.    Красители главный завод общества «Русско-краска» пока еще не вырабатывал. На других же заводах Общества уже изготовлялись анилин, сернистые красители, азокрасители (правда, всего 234 тонны в 1916 г.). Андрющенко Иван Тимофеевич вспоминал, что в 1916 году  на заводе АО «Русско Краска»  он работал табельщиком у подрядчика Дюшена (немец), который брал заказы по наклейке металлических деталей. В то время начиналось строительство фенолового корпуса, электроподстанции и др. Рабочие Дюшена, в основном, были  из Краснянки. Работали по 11-12 часов, каждую субботу получали получку, а в понедельник или опаздывали, или совсем не выходили на похмелье. Иван как табельщик должен был докладывать хозяину  о прогульщиках, кто не выходил на работу, Дюшен увольнял.                                                                                                                                                                                       Но подступал 17-й  год. В 1917 году после революции в России работники мех. мастерской во главе с Лазуренко и Суржанским А.С.   организовали митинг. Участники  двинулись сначала на завод  «Коксобензол»,а затем на станцию Рубежная и обратно. Митинг был стихийным. Партийной организации не было, но активистами себя называли Суржанский  А.С.(левый эсер, максималист), Медведский называл себя большевиком.   С появлением в поселке  сторонников революционных преобразований, стали проводиться собрания рабочих на которых  выносилось решения требовать повышения зарплаты. Среди участников событий 1917 года не было единства: юрист завода Слуцкий называл себя меньшевиком; начальник силикатного завода Герасимов  кадетом. Другие служащие завода инженеры Лаленко, Беретти, начальник фенолового цеха Торопов всячески препятствовали рабочему движению, увольняли неблагонадежных.                                                                                                                                                                                      На Рубежанском заводе 1917-й начался с забастовки. Рабочие требовали увеличения зароботной платы на 10% и довольно быстро добились этой прибавки. После февраля в поселке Русско-краска был создан Совет депутатов. В мае он ввел 8-часовой рабочий день. В Москве, в самом конце мая, проходило общее собрание акционеров «Русско-краски», похоже – последнее. В Харькове тоже было отделение Правления АО, ближе, как говорится, к производству. Но руководство формально еще было, а управления почти уже не было. Когда в сентябре 17-го года промышленники Донбасса объявили локаут, рабочие вывезли директора Грибкова на тачке, а 3 ноября объявили об установлении Советской власти.                                                                                                                                                                  Бурный, бесшабашный, митинговый 1917 год. Тем не менее, по состоянию на его декабрь. в Рубежном введены в действие основные производства с ежемесячной производительностью: контактной кислоты «олеум» – 60000 пудов, альфа и бетанафтола – до 1500 пудов, жидкого хлора – до 12000 пудов, твердого каустика – 10 тыс пудов. Завод обслуживала электростанция 4000 л.с. Работали механическая мастерская, водопровод, склады, потребительский магазин, молочная ферма, каменный карьер, кирпичный силикатный завод (4 млн штук в год), рудники по добыче угля (до 4 млн пудов в год, уголь подавался на завод по подвесной дороге из-за Донца). Рабочих на заводе была 1 тысяча человек. Сколько стоило все это построить и оборудовать? Стоимость строительства в 1916-17 гг. соседнего, так называемого Южного завода (по производству взрывчатых веществ) превысила 5 или даже 7 млн рублей. Можно думать, что «Русско-краска» стоила не меньше…Из материалов Дроздова М.С.                                                            После гражданской войны острыми стали вопросы восстановления производства. Политика «военного коммунизма», которую проводила Советская власть превратила все мирное население в трудовую армию. Т.е. кто работал, тот и ел или получал паек. Нужно было восстанавливать завод, который простаивал из-за того, что в 1918 поселок и вся Украина подверглись оккупации австрийско-немецких войск, «гайдамаки», так называли армию  УНР С.Петлюры, затем в 1919 г деникинской Добровольческой армией(в народе «Грабьармия») И только в 1920 году предприятие было национализировано. В  24 декабря 1920 года директор-распорядитель Рубежанских химических заводов Э.Э. Бонвеч докладывал в Москве о состоянии предприятий Северной, Южной группы и считал, что «соединение положило начало организации сложного предприятия, единого по своим основным задачам. С этого момента эти заводы имеющие обширные  производственные корпуса, богатую и разнообразную аппаратуру и занимающую выгодное положение в снабжении топливом, органическим и неорганическим сырьем представляют интерес как центр органической промышленности на Украине. Производственные задачи этих предприятий заключались в производстве красочных полуфабрикатов и некоторых фармацевтических синтетических полуфабрикатов» Но возникли новые проблемы: хищения и нападения вооруженных лиц, называемых в народе  бандами. Их действия имели весьма дерзкий характер. Местное население  из числа неуравновешенных тоже воспользовалось ситуацией и  расхищала заводское имущество. Для этого были созданы отряды вооруженных охранников и сторожей. Работники предприятий, уличенные в краже, принуждались к обязательным работ.                                                       Социальное положение и быт населения.  Первые строители завода жили в землянках или ходили пешком в Краснянку и Кудряшовку. В землянках, набитых до отказа, господствовала антисанитария, холод, сырость, болезни. «Это были строения врытые в песок, крытые настилом и песком. Под потолком были маленькие окошки и одна входная дверь.. Помещение было разделено на перегородки для семейных и  общий отсек для холостяков. Спали на полу, там же питались. Стены были из песка и опилок. В помещении была масса тараканов, клопов и крыс. Рядом с нашим бараком находились  военнопленные австрийцы, мадьяры, немцы и другие. Из этих бараков почти ежедневно выносили тифозных больных, которые были      носителями инфекций. Вокруг царила нищета и голод.» Такие жилищные   условия были у первых строителей завода по воспоминаниям Попова Василия Григорьевича. Отец Василия работал плотником, но его зарплаты не хватало, чтобы прокормить семью, поэтому мальчишки ходили на поденную работу: выгружали огнеупорный кирпич, известняк. На такой работе руки растирали  до костей. Работали все: мать и даже 8-летний брат. Получали за работу 4 рубля, т.е. по  0.80 руб. В 1916 году Попов В. с большим трудом  устроился в  контору рассыльным мальчиком, получая зарплату 15 рублей в месяц.  Одновременно с заводом возводились и первые жилые дома по ул. Набережной, Рубежанской, Харьковской, Киевской, Сернокислотной. Хорошее название - улица Сернокислотная! Процитируем статью Н. Клочко из «Вестника Красителя» от 2 сентября1995 г.: «Создавая производственные мощности, Акционерное общество строило и заводской поселок - 3 жилых двухэтажных здания (бывшие здания заводоуправления), квартиры для инженерно-технических работников, жилые дома, первая школа Рубежного. Одноэтажные кирпичные дома составили два жилых массива. Их назвали - Старая и Новая колонии. Тогда их разделяли высокие песчаные дюны. В стороне, в сосновом бору, был построен больничный городок. Все здания, жилые и административные, были покрыты красной черепицей. Черепица не была привезена из-за моря, а изготавливалась в селе Варваровка из тамошних пластичных жароупорных глин. Построили здание почтового отделения "Русско-Краски". Невольно бросается в глаза то, что акционеры в свое время очень рационально подошли к созданию самого предприятия и условий труда и быта рабочих и ИТР». Добавим, что не забыли и про духовную жизнь – строили церковь (потом – кинотеатр Воровского). К концу 16-го – началу 17-го года в поселке проживало 3 тыс. человек. Считался поселок в Старобельском уезде Харьковской губ. Это строки заметок о Рубежном  Дроздова М.С., который живет в г. Электросталь, созданного тоже Второвым.  Но  по воспоминаниям здешних рабочих и  первых жителей, они были недовольны своей жизньюРабочие «вкалывали» по 12 часов, зарабатывали немного. «Я работал на ж.д станции костыльщиком, получал 50 коп. Вообще заработок строителей ж.д. составлял  2.50 - 4 руб в день. Иногда задаёшь вопрос: «Как можно было прожить на такой зароботок?» - писал Ковтун Антон Архипович, один из первых рубежан.  Для  сравнения: средняя зарплата рабочего была 37,5 руб., что в переводе на гривну равнялась примерно 16 тыс грн. Цены на продукты были такими: говядина 1 кг = 0.19 руб; хлеб 1 кг самый дорогой = 0.18 коп; сахар  1 фунт = 0,08 руб; картофель, мешок = 1.30 руб; молоко 1 литр = 0.08 коп.Но  к 1917 году цены подскочили в несколько раз. В первые годы Советской власти положение было критическое. Об этом говорил Бонвеч.Снабжение продуктами было «весьма скромное». Доставались «одни хлебные злаки» и в значительно уменьшенной норме. Обеспечивались необходимым на 60%.Объяснялось это не только трудностями и последствиями гражданской войны, но и тем, что Рубежанские химические заводы не являлись «ударными» т.е. привилегированными, а недостатки в снабжении продовольствием приводит к снижению производительности труда. Одежда рабочих была настолько плохая точнее «они были лишены её». Костюмы совершенно изъедены кислотой, купить негде. Поэтому Бонвеч ходатайствовал перед наркоматом о выделении заводу 500-600 аршин сукна. А обувь  работники цехов совершенствовали сами: приделывали деревянные подошвы. Ситуация с продовольствием улучшилась только в марте 1921 года: хлеб стали отпускать по норме. Но хроническое недоедание, вредные условия труда приводили к болезням. Были случаи заболевания брюшным тифом, оспой, производственные травмы. Только с появлением первого медработника Горшунова П.И. удалось локализировать очаги инфекций.                                                                                                                                     Завершая выступление, хотелось бы вернуться к названию. Уж не подумали Вы, уважаемые слушатели, что вернуть утраченное – испытать трудности, которые выпали на долю наших земляков в начале ХХ века? Конечно нет. Сегодня время совсем другое. Работающие предприятия обеспечены новейшим техническим оборудованием. Сегодня химия это все: одежда, еда, обувь, трубы, стройматериалы, медикаменты, красители … Очень большой перечень. О наших предприятиях ходили легенды: производство сверх прочных смол для настила линолеума, краска для советских паспортов, составляющие для лаков на  «Автоваз», для космонавтики специальное химволокно. И другое. Понятно, что Ализарин - с появлением прямых красителей  ализариновое крашение утратило свое значение из-за сложности технологии.Анилин. В настоящее время в мире 85 % анилина используется для производства метилдиизоциантов, используемых для производства полиуританов. Это говорит о том, что открытые препараты в 19 веке служившие десятилетиями, приносившие пользу химической и текстильной отрасли  «отслужили свое». Пройдет время и кубовые красители постепенно заменятся дисперстными. На нашем предприятии их выпуск был налажен в 1959 году. Завод, который строили в 1915 году практически изжил себя,  отслужил, но надежда есть на старые кадры, преподавательский состав вуза, молодежь, студентов, предпринимателей, которые уже сегодня трудятся на благо химии. БКФ – пленка, Микрохим –препараты для сердечников, Проминвестпластик, Химпоставщик, Интергазсинтез, химзавод Заря.

Продолжение следует …

 С

О музейной педагогике

(для  школьного методического объединения учителей истории)

 Одним из приоритетных направлений развития всей системы   образования  в Украине является воспитание подрастающего поколения, ориентированного на нравственные ценности, позволяющие максимально реализоваться личности в современной культуре, социуме. Считается, что культурологический подход в воспитании школьников способствует проявлению у детей уважения к национальной культуре, возрождению народных традиций, восстанавливает прерванную связь времен, возрождает духовные ценности, воспитывает любовь к родной земле, своему краю, уважительное отношение к своим предкам, истории своей страны и обычаям народов, населяющих ее. Неоценимая помощь в этом принадлежит школьным  и городскому музеям.  Школьный музей является одной из форм дополнительного образования, развивающей творчество, активность, самостоятельность учащихся в процессе сбора, исследования, обработки, оформления и пропаганды материалов, имеющих воспитательную и познавательную ценность. В нашем случае – это школьная музейная комната(далее ШМК)

Для развития, обучения и воспитания M человека исключительно важны связь с прошлыми поколениями, формирование культурной и исторической памяти.  ШМК позволяет комплексно решать вопросы воспитания, обучения, развития и духовно-нравственного оздоровления обучающихся на основе создания педагогически организованной воспитательной  среды. Уникальная среда  ШМК позволяет интегрировать содержание, формы организации общего и дополнительного образования, педагогические технологии и методы деятельности, знания различных научных областей, формировать предметные, межпредметные и ключевые компетенции школьников, развивать навыки межличностной коммуникации. Деятельность  ШМК способствует интегрированному восприятию  и обобщению школьных знаний,  значительно расширяет кругозор  учащихся,  развивает интеллектуальную, эмоциональную, творческую сферы личности.

В связи с чем в нашем конкретном случае  возникла необходимость разработки данного проекта?

1)           У нас в школе функционирует музейная комната.

2)         Хотелось бы эффективнее использовать колоссальный потенциал имеющихся в музее экспонатов, материалов в деле воспитания, образования и развития учащихся.

3)         До сих пор посещение нашими школьниками музеев города носило эпизодический и бессистемный характер.

4)         Внедрение музейно- педагогических программ в воспитательный процесс  нашей школы является актуальным и своевременным шагом.

Цель проекта – моделирование системы работы педагога, направленной на воспитание, обучение и развитие учащихся силами и средствами школьного краеведческого музея.

Ключевая идея проекта – создание оптимальных условий для формирования гармонично развитой, социально активной, подготовленной к жизни в поликультурном обществе личности.

Задачи проекта -

 изучить литературу  по  теории и практике музейной педагогики;

 использовать   во всех формах работы  школьного краеведческого музея   современные педагогические технологии;

активизировать  работу школьного  музея, реализуя  его  воспитательный и развивающий   потенциал;

сотрудничать с музеями города, учреждениями дополнительного образования;

продолжить работу с фондом музея;

вовлекать в музейно-педагогическую деятельность педагогов-предметников, классных руководителей, родительский коллектив.

 Музей сохраняет и экспонирует природное и предметное окружение наших предков, обеспечивает связь веков, становится решающим фактором сохранения национально-культурных традиций и наследия  мировых цивилизаций. Понятия «связь времен», «преемственность», «наследие» именно в музее приобретают ту реальность и значимость, которых невозможно достичь в любой другой сфере духовной жизни.   

     Музей опирается  только на подлинные памятники материальной и духовной культуры,  и это обеспечивает достоверность и убедительность его экспозиций. Музеи помогают людям XXI века постигать непреходящие ценности человечества, осваивать новую информацию, включаться в социально-культурное творчество. В современных условиях, когда общество и в первую очередь его подрастающее поколение нуждаются в обеспечении информационной достоверности, усиливается педагогическая деятельность музеев, превращение его в открытую информационно-педагогическую систему, которая обеспечивает историко-патриотическое и нравственно-эстетическое просвещение разных групп населения, опираясь на первичные источники информации.

   Музейная деятельность во всем своем многообразии основана, прежде всего, на сохранении, изучении  и использовании исторических памятников. Их специфика  заключается в том, что экспонат должен  эмоционально  воздействовать  на зрителя. Музей, хранящий и исследующий памятники природы, произведения изобразительного и декоративно-прикладного искусства и другие материализованные воплощения духовной и практической деятельности человечества, является уникальной  средой, ориентированной на целостное развитие, воспитание и образование  личности.

Особым видом педагогической практики в последние десятилетия стала музейная педагогика – наука о воспитании средствами музея.

 Музейная педагогика, находящеся на стыке целого комплекса наук, ныне представляется уже не какой-то отдаленной перспективой, а насущной практической задачей.

Музейная педагогика является для педагога, на наш взгляд, чрезвычайно интересной учебной дисциплиной. Она  дает возможность осуществлять нетрадиционный подход к образованию, воспитанию и развитию школьников,  сочетать эмоциональные и интеллектуальные воздействия на учащихся,  проводить  интересные уроки,  организовывать факультативные и кружковые занятия, внеклассные мероприятия, наладить исследовательскую и проектную работу в школьном и городском музеях.

 Наиболее эффективными формами работы в рамках музейной педагогики являются

массовые

групповые

индивидуальные.

 К массовым формам относятся  экскурсии, праздничные мероприятия, поездки по другим музеям.

Групповыми формами работы являются кружок , подготовка творческих, информативных и социальных проектов,  оформление выставок и экспозиций.

Индивидуальная работа предполагает проведение экскурсий, подготовку сообщений, презентаций, проектных и исследовательских работ, сбор экспонатов.

Для  реализации данного проекта использовались следующие методы работы:

1)         словесные - рассказ, беседа, объяснение, работа с  литературой;

2)         наглядные - демонстрация экспонатов,  старых фотографий, образцов документов прежних лет, просмотр презентаций, фильмов, видеороликов, прослушивание народных песен;

3)           практические - творческие проекты,    виртуальные экскурсии, предметная деятельность;

4)         эмоциональные – создание « ситуации успеха».

Применяемые технологии:

 Игровые технологии

 Культуровоспитывающая технология дифференцированного обучения по интересам детей (И.Н.Закатова).

 Технология индивидуализации обучения (Инге Унт, А.С.Границкая, В.Д.Шадриков)

 Коллективный способ обучения КСО (А.Г.Ривин, В.К.Дьяченко)

  Групповые технологии.

  Компьютерные ( информационные) технологии обучения.

 «Диалог культур» (В.С.Библер, С.Ю.Курганов).

Технология развивающего обучения Д.Б.Эльконина-В.В.Давыдова.

 Системы развивающего обучения с направленностью на развитие творческих качеств личности (И.П.Волков, Г.С.Альтшуллер, И.П.Иванов).

 Личностно-ориентированное развивающее обучение (И.С.Якиманская).

Технология проектной и исследовательской деятельности.

Здоровьесберегающие технологии ( сказкотерапия, арттерапия).

Особо следует сказать о применении информационных технологий. Ни один урок, ни одно мероприятие не обходится без использования компьютерных технологий. Например, средства телекоммуникации позволяют нам совершать виртуальные экскурсии по залам и экспозициям музеев, находящихся порой за тысячи и тысячи километров. Интернет  просто не допускает, чтобы мы ограничивались только возможностями нашего небольшого школьного музея. Учащиеся могут увидеть удивительные коллекции глиняной и керамической посуды в музеях Валенсии, пройтись по гостиной усадьбы Кусково в Вешняках, сравнить прялку мордовскую и ту, за которой трудится рукодельница-украинка.  Интернет оказывает помощь учащимся в сборе информации об экспонатах, в подготовке презентаций к урокам, экскурсиям, кружковым занятиям.

 Механизмы реализации педагогического проекта.

Проект реализуется через проведение уроков, экскурсий, внеклассных мероприятий, кружковых занятий  в школьном музее. Практика показывает, что такие формы организации деятельности интересны для учащихся. Это дает основания сделать вывод: вышеназванные занятия имеют ряд важных психолого-педагогических ресурсов:

1)         колоссальный воспитательный потенциал

2)         направленность на развитие личности

3)         системность восприятия информации

4)         раскрытие творческих способностей (как учащихся, так и педагога)

5)         динамичность и вариативность организации процесса и содержания обучения.

В структуре урока или занятия в музее  выделяются 3 важных этапа:

 1) подготовка урока, экскурсии в музее;

 2) проведение урока, экскурсии;

 3) подведение итогов.

На всех этапах учитываются возрастные особенности учащихся. Тщательность подготовки и планирования - важный компонент организации урока в музее, от которого зависит эффективность и успешность проведения занятия. На первом этапе ставятся цели и формулируются задачи урока, проводится отбор содержания и подбор способов для активного восприятия информации. Так, в начальной школе (это наша аудитория) мотивация создается за счет комфортности образовательной среды (внешние условия и психологическая атмосфера занятий - внешний вид педагога, его голос, интонации, и т.д.).

При проведении музейного урока или занятия урока важен благоприятный эмоциональный фон и психологический климат (доброжелательность, взаимоуважение, комфорт, сотрудничество). Психологически и физиологически обосновано включение в такие занятия игровых моментов, необходимы  физкультпаузы.

 По данным различных психологических исследований и нашим личным наблюдениям, в начальной школе проводить занятия в форме  лекций нецелесообразно: они дают небольшой процент сохранения информации, а также дети быстро утомляются. Можно включать элементы лекции в занятия ( не более 8- 10 минут).

Особым видом развивающей и творческой работы в музее является самостоятельная подготовка учащимися (или группой учащихся) экскурсии по  музею,  самостоятельная исследовательская или проектная работа  (индивидуально или в группе).

 Воспитательная работа  в рамках музейной педагогики ведется по следующим направлениям:

1.         Память.  Воспитание уважительного отношения к истории своей Родины, культурному наследию народов, проживающих на территории нашей страны.

2.         Я и моя Родина. Воспитание патриотизма и интернационализма, толерантного отношения к людям разных национальностей.

3.         Я и мир. Приобщение к культурным ценностям народов мира, формирование представлений об общечеловеческих нормах морали и опыта общения, основанного на гуманистических принципах.

4.         Я среди людей. Воспитание эмпатии, потребности соотносить свои интересы с интересами других людей, умения жить в современном обществе.

5.         Культура. Воспитание адекватного восприятия художественных ценностей, умения ориентироваться в огромном мире культурного наследия разных народов. Формирование потребности к художественно-творческому самовыражению.

6.         Интеллект. Развитие интеллектуальных способностей учащихся, создание условий для повышения мотивации учения, воспитание стремления стать образованным человеком, способным в полной мере реализовать свой человеческий потенциал.

7.         Здоровье. Воспитание сознательного отношения к сохранению собственного здоровья, стремления к здоровому образу жизни.

8.         Досуг. Формирование потребности участвовать в культурной, творческой, спортивной жизни школы, воспитание стремления к интересному и полезному досугу.

Проект реализуется в совместной деятельности с нашими партнерами, которыми являются

1.Классные руководители

2.Педагоги - предметники

3.Психологическая служба школы

4.Родительский коллектив

5.Школьная библиотека

6.Школьная музейная комната

  Этапы реализации проекта:   

1.Подготовительный - 2010-2011 уч. год.  Изучение теоретических основ проблемы; разработка модели, работа с фондом музея.

 2. Экспериментальный -   ?  уч.год.           Апробирование модели, мониторинг процесса и промежуточных результатов, корректировка дальнейшей работы

 3.  Заключительный -  оценка эффективности модели, анализ  результатов, обобщение и распространение опыта.

Проект является долгосрочным, поэтому на данный момент находится в стадии разработки, на экспериментальном его этапе.

Однако можно представить следующие результаты педагогического проекта:

1.         Результат-продукт: программа факультативного курса « Один день в музее», методические разработки (сценарии музейных уроков, внеклассных мероприятий, презентации).

2.         Результат – эффект.

Индикаторы эффективности апробируемой модели работы:

- активное включение  учащихся и родительского коллектива в работу по сбору экспонатов,

- интерес учащихся к  урокам, мероприятиям, проводимым в музее;

-использование ресурсов музея педагогами-предметниками в сфере формального образования;

- участие школьников в проектной и исследовательской деятельности по краеведению;

-развитие творческого потенциала учащихся;

- музей становится одним из центров культурной жизни школы.

Перспективы педагогического проекта.

1.         Продолжить работу по сбору, систематизации музейного фонда.

2.         Дальнейшее активное использование ресурсов музея в деле воспитания, обучения и развития школьников.

3.         Обращение к практическому опыту сотрудников музеев

4.         Совершенствование методов, приемов работы.

5.         Разработка программ по музейной педагогике.

 Новизна проекта

 

 Опыт по реализации данного проекта можно обозначить скорее как репродуктивно-рационализаторский,  поскольку музеи в настоящее время сотрудничают с образовательными учреждениями, оказывая огромную помощь педагогам в  воспитании и развитии учащихся.

Рождение Донбасса

Слобожанщина. согласно «Толковому словарю живого великорусского языка» В.И. Даля слово «слобода», значит «село свободных людей». Отсюда и происходят названия Слободская Украина и Слобожанщина. Начиналась  как  «село свободных людей» так как среди переселенцев весьма значительную часть составляли выходцы из Правобережной Украины,«черкасы», кторых называли малороссами, бежавших от польского владычества в пределы Московского царства. Крепостнические отношения практически отсутствовали в крае вплоть до конца XVIII столетия. Но при Петре Великом автономия слободских полков была серьезно ослаблена. Так, в 1711 г. Пётр I наделил перешедших в русское подданство молдавского князя Дмитрия Кантемира и его приближённых чернозёмными угодьями из резервов Харьковского полка. Мнения самих казаков по поводу такой бесцеремонности царь не спросил Благодатные природные условия, отсутствие крепостничества, прекращение татарских набегов способствовало быстрому росту населения. Между 1745 и 1762 гг количество слобожан увеличилось на 22, 8 %.                                                                       Концом Слобожанщины как автономии в составе России можно считать манифест Екатерины II от 28-го июля 1765-го года. Казаки лишились привилегий и превращены в военных обывателей, вынужденных платить подушный налог. При этом казачьей старшине был предоставлен выбор либо уйти в отставку, либо вступить в регулярные полки. В случаи последнего казачьи чины менялись на армейские. Старшины без боевого опыта получали звание чином ниже.                                                                                       Сама Слобожанщина была преобразована в Слободско-Украинскую губернию с административным центром в Харькове. Согласно переписи 1773-го года, в Слободско-Украинской губернии проживало свыше 660 тысяч человек, в том числе 390 тысяч военных обывателей, 226 тысяч государственных и помещичьих крестьян. В 1780-м году Слободско-Украинская губерния была упразднена и, за исключением Острогожского уезда, вошла в состав Харьковского наместничества. В 1796-м году после упразднения наместничества вновь создана Слободско-Украинская губерния, к которой присоединили также Купянский уезд Воронежской губернии. Наконец, в 1802 году была создана Харьковская губерния. Это была уже «обычная» российская губерния без каких-либо особенностей в управлении. Так завершилась история Слободской Украины.   

 

                 .Донбасс -  край заводов, шахт, портов и городов, а не курганов, табунов и набегов – начал зарождаться в период модернизации российской экономики на рубеже XIX-XX вв.  Начало истории промышленного региона зарождалась одновременно в «… промозглых кабинетах петербургского Зимнего дворца, на скрипучих стапелях соленых лондонских доков и в брызжущих раскаленными искрами плавки цехах сталелитейных заводов Ньюпорта и Рура. А еще - в   суете римских, брюссельских, парижских, мюнхенских, берлинских, чуть позже - и петербуржских банковских контор.» пишет Р. Манекин . историк, публицист. Природа не приспособила Донбасс для проживания человека.  И все же Донбасс возник. Возник из ничего. Из раскаленного степного воздуха. Из пары пустяков. Из хозяйственного интереса и человеческой активности, подкрепленных, со временем, последовательной государственной политикой. На этих опорах – интересе, активности и государственной политике  и держится история промышленного Донбасса.

         Еще в 1721-1722 гг. ландратом Никитой Вепрейским и комендантом Бахмута Семеном Чирковым были проведены пробные варки донецкой соли с применением открытого ими в балке Скелеватой, на берегу реки Беленькой, каменного угля. В 1722-1723 гг. в Бахмутской провинции, у Лисьей балки на берегу речки Курдючьей, в районе будущего города Шахты, уже работала экспедиция петербуржской Берг-коллегии, под руководством подьячего Григория Капустина.

         В конце 18 века, по мнению военных для укрепления южных границ Российской империи директор Александровского пушечного завода, изучив рельеф местности в долине  рек Северский Донец и  Лугань, Карл Гаскойн решил строить завод в нижнем течении р.Лугани. Так  в 1795 г. возник Луганский литейный завод.                                                                                                      В конце  В 1827 году - горный инженер, а впоследствии - томский губернатор, Евграф Ковалевский составил первую геологическую карту Донецкого каменноугольного бассейна, на которую нанес 25 известных ему месторождений минерала, названного в 1980-х гг. Владимиром Высоцким «черным надежным золотом». В 1827-1828 экспедиция горного инженера подполковника А.И. Оливьери обнаружила угольные пласты в районе Старобешево в современной Донецкой области. В 1841 году, по приказу губернатора Бессарабии графа Михаила  Воронцова, для организации поставок топлива на паровые корабли азово-черноморской флотилии, инженером А.В. Гурьевым была введена в эксплуатацию первая технически оснащенная донецкая шахта Гурьевская, а затем еще и Михайловская, и Елизаветинская. С этих пор донецкий угольный бассейн, равный по площади всем угольным месторождениям Западной Европы, приобрел мировую известность, а донецких инженеров и геологов начали привлекать на работы и для консультаций в Тулу, на Урал, Западную Сибирь, Амур и Сахалин. Площадь угольных запасов около 60 тысяч кв.км. Суммарные запасы до глубины 1800 м – 140,8 млрд.тонн. В угленосной толще каменноугольного  возраста до 300 пластов. Средняя мощность рабочих пластов 0,6 – 1,2 м. Угли каменных марок Д-Т(78%), антрациты(22%).

            Добыча угля – важное дело, а  его транспортировка – другое. В к.18 - середине 19 в основным видом транспорта на Луганщине, как и во всем Донбассе, был гужевой. Длинные обозы легендарных чумаков медленно тянулись из конца в конец по большим дорогам, везя на волах соль и рыбу, хлеб и уголь, многие другие товары.  Ряд исследователей считает, что название  «чумак» происходит от слова  «чума». Во время долгой дороги обветренные, загорелые, не всегда чистые, перевозчики напоминали больных. А еще они намазывали себя дёгтем, становились «чумазыми», чтобы обезопасить себя от  болезни того времени – чумы, которая свирепствовала в южных регионах. Однако темпы развития края все ускорялись. Потоки грузов росли, а пастбища сокращались. Проблема перевозки грузов и доставки необходимых товаров населению все больше обострялась. Пытались включить в работу Северский Донец. Наконец, на выручку пришли железные дороги.

 

К началу 1880 гг. строительство железных дорог оказались самым эффективным способом приумножения капиталов в империи Романовых. Еще в 1868-1872 гг. прибыль от строительства 500-600 верст железной дороги составляла от 25 до 30 млн. руб. Не случайно, в конце XIX в. проектированием и строительством железных дорог в Донбассе и Приднестровье занимались такие крупные предприниматели, как Самуил Поляков, Савва Морозов, Александр Поль, Джон Хьюз.

      Первая железная дорога в Донбассе была построена в середине 60-х гг. от Грушевских антрацитовых разработок до ст. Аксай на Дону. В 1865 г. группа промышленников обратилась к правительству России с ходатайством об учреждении концессии на строительство железной дороги от Курска до Таганрога через Харьков и Донбасс.

       Строительство дороги началось 6 мая 1868 г. Оно велось одновременно на всей линии.  23 декабря(по новому стилю 4 января)  1869 г. от станции Лозовая  в сторону Таганрога отправился первый поезд по Курско-Харьковско-Азовской  железной дороге. Двигался он со скоростью 60 верст в сутки. И только на третий день состав добрался до станции Никитовка, где его радостно встречали многочисленные строители дороги и местные жители. Протяженность участка дороги, проходившей через Донбасс, составляла 332 версты. В пределах Донбасса были построены станции Славянск, Краматорск, Дружковка, Константиновка, Щербиновка, Никитовка, Пантелеймоновка и Харцызск. Железнодорожные станции Донбасса сразу же приняли на себя огромную массу грузов - зерно, каменный уголь. От шахт на погрузочные площадки уголь доставлялся гужевым         транспортом.

      Новым важным шагом в решении транспортной проблемы было строительство Донецкой каменноугольной железной дороги протяженностью 479 верст.

Уже 1 декабря 1878 г. открылось движение на линиях Дебальцево-Зверево, Дебальцево-Попасная, Попасная-Краматорск, Дебальцево-Луганск и Дебальцево-Никитовка. Протяженность этих ветвей составляла 389 верст. Примерно через год, в 1879 г., пошли поезда по линиям Попасная-Лисичанск, Хацапетовка-Криничная-Ясиноватая.  

   17 декабря 1895 г. вступила в строй одноколейная ветвь Лисичанск-Купянск  протяженностью 117 верст 10 саженей давшая выход на Харьков и в промышленный центр, именно при строительстве этой ветви  возле озера Белое в 1896 году был создан разъезд, в 1900 г. превращен в разгрузочный пункт, а в 1904 г. в станцию Рубежная. Такое название станция получила от  населенного пункта с. Рубежное(ныне Пролетарск),  основанного в 1770 году, имения принадлежащего  полковнику Бахмутского гусарского полка Аврааму Гавриловичу Рашковичу

В 1890 году Донецкая железная дорога присоединилась к Екатерининской ж.д..Так что строительство ветки Лисичанск-Купянск было при Е,ЖД,(вскоре оказавшейся в  аренде у Общества Ю-В дорог)

 

    Про музейну педагогику

         Вступ

      Одним з пріоритетних напрямків розвитку всієї системи освіти в Україні є виховання підростаючого покоління , орієнтованого на моральні цінності , що дозволяють максимально реалізуватися особистості в сучасній культурі , соціумі. Вважається , що культурологічний підхід у вихованні школярів сприяє прояву у дітей поваги до національної культури , відродженню народних традицій , відновлює   зв'язок часів , відроджує духовні цінності , виховує любов до рідної землі, свого краю , шанобливе ставлення до своїх предків , історії своєї країни і звичаям народів , що населяють її . Неоціненна допомога в цьому належить шкільному та міському музеям. Шкільний музей є однією з форм додаткової освіти ,  що розвиває  творчість , активність , самостійність учнів у процесі збору , дослідження , обробки, оформлення і пропаганди матеріалів, що мають виховну і пізнавальну цінність. У нашому випадку - це шкільна музейна кімната (далі ШМК ) Для розвитку , навчання і виховання підростаючого людини виключно важливі зв'язок з минулими поколіннями , формування культурної та історичної пам'яті . ШМК дозволяє комплексно вирішувати питання виховання , навчання, розвитку та духовно- морального оздоровлення   на основі створення педагогічно організованого виховного середовища .   ШМК дозволяє інтегрувати зміст, форми організації загальної та додаткової освіти , педагогічні технології та методи діяльності , знання різних наукових областей , формувати предметні , міжпредметні і ключові компетенції школярів , розвивати навички міжособистісної комунікації . Діяльність ШМК сприяє інтегрованому сприйняттю та узагальненню шкільних знань , значно розширює кругозір учнів , розвиває інтелектуальну , емоційну , творчу сфери особистості .                                                 Особливим видом педагогічної практики в останні десятиліття стала музейна педагогіка - наука про виховання засобами музею. Музейна педагогіка , що знаходиться на стику цілого комплексу наук , нині уявляється вже не віддаленою перспективою , а нагальною практичним завданням . Музейна педагогіка є для педагога , на наш погляд , надзвичайно цікавою навчальною дисципліною . Вона дає можливість здійснювати нетрадиційний підхід до освіти , виховання та розвитку школярів , поєднувати емоційні та інтелектуальні впливи на учнів , проводити цікаві уроки , організовувати факультативні та гурткові заняття , позакласні заходи , налагодити дослідницьку та проектну роботу в шкільному та міському музеях.  

      Мета , ідея , завдання проекту

   У зв'язку з чим в нашому конкретному випадку виникла необхідність розробки даного проекту. У нас в школі функціонує музейна комната. Хотілось би ефективніше використовувати колосальний потенціал наявних у музеї експонатів , матеріалів у справі виховання , освіти та розвитку учнів .До досі відвідування нашими школярами музеїв міста носило епізодичний і безсистемний характер. Введення музейно- педагогічних програм у виховний процес нашої школи є актуальним і своєчасним кроком.

Завдання проекту -

- Вивчити літературу з теорії і практики музейної педагогіки ;

 - використовувати у всіх формах роботи шкільного краєзнавчого музею сучасні педагогічні технології ;

- активізувати роботу шкільного музею , реалізуючи його виховний і розвиваючий потенціал;

- співпрацювати з музеями міста , установами додаткової освіти;

 - продовжити роботу з фондом музею ;

 - заохочувати в музейно -педагогічну діяльність педагогів- предметників , класних керівників , батьківський колектив.

Мета проекту - моделювання системи роботи педагога , спрямованої на виховання , навчання і розвиток учнів силами і засобами шкільного краєзнавчого музею.  

Ключова ідея проекту - створення оптимальних умов для формування гармонійно розвиненої , соціально активної , підготовленої до життя в полікультурному суспільстві особистості .

      Очікувані результати :

- Можливість здійснювати нетрадиційний підхід до виховання, освіти та розвитку школяра;

- Колосальний виховний потенціал;

- Спрямованість на розвиток особистості;

- Системність сприйняття інформації ;

- Розкриття творчих здібностей (як учнів так і педагога) ;

- Динамічність і варіативність організації процесу та змісту навчання поєднувати емоційний та інтелектуальний впливна учнів   .

Новизна проекту Досвід з реалізації даного проекту можна позначити скоріше як репродуктивно - раціоналізаторський , оскільки музеї в даний час співпрацюють з освітніми установами , надаючи величезну допомогу педагогам у вихованні та розвитку учнів . 

Педагогіка і музейне середовище

       Музей зберігає і експонує природне і предметне оточення наших предків , забезпечує зв'язок століть , стає вирішальним чинником збереження національно -культурних традицій та спадщини світових цивілізацій. Поняття « зв'язок часів» , « спадкоємність » ,  «спадщина» саме в музеї набувають ту реальність і значимість , яких неможливо досягти в будь-який інший сфері духовного життя. Музей спирається тільки на справжні пам'ятки матеріальної і духовної культури , і це забезпечує достовірність і переконливість його експозицій. Музеї допомагають людям XXI століття осягати вічні цінності людства , освоювати нову інформацію , включатися в соціально- культурна творчість . У сучасних умовах , коли суспільство і, в першу чергу, його підростаюче покоління потребують забезпечення інформаційної достовірності , посилюється педагогічна діяльність музеїв , перетворення його у відкриту інформаційно -педагогічну систему , яка забезпечує історико -патріотичне та морально-естетичне просвітництво різних груп населення , спираючись на первинні джерела інформації . Музейна діяльність у всьому своєму різноманітті заснована , перш за все , на збереженні , вивченні і використанні історичних пам'яток. Їх специфіка полягає в тому , що експонат повинен емоційно впливати на глядача. Музей , який зберігає і досліджує пам'ятники природи , твори образотворчого та декоративно- прикладного мистецтва та інші матеріалізовані втілення духовної та практичної діяльності людства , є унікальною середовищем , орієнтованої на цілісний розвиток , виховання і освіту особистості .                                                                                    Школа - музей взаємовигідний альянс , колосальна можливість реалізувати інтелектуальний культурологічний , цивільний , патріотичний потенціал. Збігаються напрямки діяльності , форми і методи робота , які формують функціональні компетентності учнів. Види функціональні компетенцій учнів , що  формуються в процесі роботи з музейними матеріалами :

- Пізнавальний діалог з епохою , особистістю , експонатом ;

- Діяльні ( учні працюють як дослідники ) ;

- кульмінаційні ( самореалізація , самоактуалізація )  

  Форми і методи роботи

 Найбільш ефективними формами роботи в рамках музейної педагогіки є

Масові   екскурсії , святкові заходи , поїздки по інших музеях .

Групові   ними є гурток , підготовка творчих , інформативних і соціальних проектів , оформлення виставок і експозицій.

Індивідуальні. Індивідуальна робота передбачає проведення екскурсій , підготовку повідомлень , презентацій , проектних і дослідницьких робіт , збір експонатів.

Для реалізації даного проекту використовувалися такі методи роботи :

1 ) словесні - розповідь , бесіда, пояснення , робота з літературою ;

2 ) наочні - демонстрація експонатів , старих фотографій , зразків документів колишніх років , перегляд презентацій , фільмів , відеороликів , прослуховування народних пісень ;

3 ) практичні - творчі проекти , віртуальні екскурсії , предметна діяльність ;

4 ) емоційні - створення « ситуації успіху».  

5 ) метод роботи з музейними експонатами застосовується на уроках історії: тематичні виставки , експонати , самостійна підготовка доповідей  

Прийомами активізації пізнавальної діяльності учнів є « здивування» , «інтелектуальний штурм» , «головна життєва мудрість » , « повчальна мудрість» , « бенефіс музейного експонату».

 Застосовувані технології:

 Ігрові технології Групові технології .

  Комп'ютерні (інформаційні) технології навчання .

 «Діалог культур» , системи розвивального навчання із спрямованістю на розвиток творчих якостей особистості .

Технологія проектної та дослідницької діяльності.

Здоров'язберігаючих технологій ( казкотерапія , арттерапія ) .

Особливо слід сказати про застосування інформаційних технологій . Жоден урок , жоден захід не обходиться без використання комп'ютерних технологій. Наприклад , засоби телекомунікації дозволяють нам здійснювати віртуальні екскурсії по залах і експозиціям музеїв , що знаходяться часом за тисячі й тисячі кілометрів . Інтернет просто не допускає , щоб ми обмежувалися тільки можливостями нашого невеликого шкільного музею. Учні можуть побачити дивовижні колекції глиняного та керамічного посуду в музеях Валенсії , пройтися по вітальні садиби Каськів в Вешняках , порівняти прядку мордовських і ту , за якою  працює майстриня - українка. Інтернет надає допомогу учням у зборі інформації про експонати , в підготовці презентацій до уроків , екскурсій, гурткових занять .

        Механізми реалізації педагогічного проекту .

    Проект реалізується через проведення уроків , екскурсій , позакласних заходів , гурткових занять в шкільному музеї . Практика показує , що такі форми організації діяльності цікаві для учнів. Це дає підстави зробити висновок: вищеназвані заняття мають ряд важливих психолого- педагогічних ресурсів :

1 ) колосальний виховний потенціал

2 ) спрямованість на розвиток особистості

3 ) системність сприйняття інформації

4 ) розкриття творчих здібностей (як учнів , так і педагога)

5 ) динамічність і варіативність організації процесу та змісту навчання.

У структурі уроку або заняття в музеї виділяються 3 важливих етапи :

 1 ) підготовка уроку , екскурсії в музеї ;

 2 ) проведення уроку , екскурсії;

 3 ) підведення підсумків.

На всіх етапах враховуються вікові особливості учнів . Ретельність підготовки і планування - важливий компонент організації уроку в музеї , від якого залежить ефективність та успішність проведення заняття . На першому етапі ставляться цілі і формулюються завдання уроку , проводиться відбір змісту і підбір способів для активного сприйняття інформації. Так , у початковій школі (це наша аудиторія ) мотивація створюється за рахунок комфортності освітнього середовища ( зовнішні умови і психологічна атмосфера занять - зовнішній вигляд педагога , його голос , інтонації , і т.д.).

Виховна робота в рамках музейної педагогіки ведеться за наступними напрямками:                                                                                                                                                              1.Пам'ять . Виховання шанобливого ставлення до історії своєї Батьківщини , культурної спадщини народів, що проживають на території нашої країни. 2.Я серед людей. Виховання емпатії , потреби співвідносити свої інтереси з інтересами інших людей , вміння жити в сучасному суспільстві.    3.Інтеллект . Розвиток інтелектуальних здібностей учнів, створення умов для підвищення мотивації навчання , виховання прагнення стати освіченою людиною , здатним повною мірою реалізувати свій людський потенціал                                              4.Культура . Виховання адекватного сприйняття художніх цінностей , уміння орієнтуватися у величезному світі культурної спадщини різних народів. Формування потреби до художньо - творчого самовираження.   Музейний урок При проведенні музейного уроку або заняття уроку важливий сприятливий емоційний фон і психологічний клімат ( доброзичливість , взаємоповага , комфоррт, співробітництво). Психологічно і фізіологічно обгрунтовано включення в такі заняття ігрових моментів , необхідні фізкультпаузи . 

 Етапи реалізації проекту :

1. Підготовчий 2010-2011 уч. рік. Вивчення теоретичних основ проблеми ; розробка моделі , робота з фондом музею.

 2 . Експериментальний - 2012-13 навч.рік . Апробування моделі , моніторинг процесу і проміжних результатів, коректування подальшої роботи

3 . Заключний - 2013-14 рік оцінка ефективності моделі , аналіз

 результатів , узагальнення та поширення досвіду.

 Сьогодні можна подати такі результати педагогічного проекту:

Результат -продукт : програма факультативного курсу «Один день у музеї» , методичні розробки ( сценарії музейних уроків , позакласних заходів , презентації )

Результат - ефект.

Індикатори ефективності Апробують моделі роботи :

- Активне включення учнів і батьківського колективу в роботу по збиранню експонатів  

- Інтерес учнів до уроків , заходам, проведених в музеї;

- використання ресурсів музею педагогами- предметниками в сфері формальної освіти ;

- Участь школярів у проектній та дослідницької діяльності з краєзнавства) ; -

- Естетичне виховання , формування потреби брати участь у культурному , творчої , спортивному житті школи , виховання прагнення до цікавого й корисного дозвіллю; 

- розвиток творчого потенціалу учнів;

- Музей стає одним з центрів культурного життя школи.

Перспективи педагогічного проекту .

1 . Продовжити роботу  зі збору , систематизації музейного фонду .

2 . Подальше активне використання ресурсів музею в справі виховання , навчання і розвитку школярів .

3 . Звернення до практичного досвіду співробітників музеїв

4 . Удосконалення методів , прийомів роботи.

5 . Розробка програм з музейної педагогіки.  

Проект реалізується у спільній діяльності з нашими партнерами , якими є:

- Класні керівники ;

- Педагоги - предметники ;

- Психологічна служба школи ;

- Батьківський колектив ;

- Шкільна бібліотека;

 - Шкільна музейна кімната. 

    Про музейну педагогику

         Вступ

      Одним з пріоритетних напрямків розвитку всієї системи освіти в Україні є виховання підростаючого покоління , орієнтованого на моральні цінності , що дозволяють максимально реалізуватися особистості в сучасній культурі , соціумі. Вважається , що культурологічний підхід у вихованні школярів сприяє прояву у дітей поваги до національної культури , відродженню народних традицій , відновлює   зв'язок часів , відроджує духовні цінності , виховує любов до рідної землі, свого краю , шанобливе ставлення до своїх предків , історії своєї країни і звичаям народів , що населяють її . Неоціненна допомога в цьому належить шкільному та міському музеям. Шкільний музей є однією з форм додаткової освіти ,  що розвиває  творчість , активність , самостійність учнів у процесі збору , дослідження , обробки, оформлення і пропаганди матеріалів, що мають виховну і пізнавальну цінність. У нашому випадку - це шкільна музейна кімната (далі ШМК ) Для розвитку , навчання і виховання підростаючого людини виключно важливі зв'язок з минулими поколіннями , формування культурної та історичної пам'яті . ШМК дозволяє комплексно вирішувати питання виховання , навчання, розвитку та духовно- морального оздоровлення   на основі створення педагогічно організованого виховного середовища .   ШМК дозволяє інтегрувати зміст, форми організації загальної та додаткової освіти , педагогічні технології та методи діяльності , знання різних наукових областей , формувати предметні , міжпредметні і ключові компетенції школярів , розвивати навички міжособистісної комунікації . Діяльність ШМК сприяє інтегрованому сприйняттю та узагальненню шкільних знань , значно розширює кругозір учнів , розвиває інтелектуальну , емоційну , творчу сфери особистості .                                                 Особливим видом педагогічної практики в останні десятиліття стала музейна педагогіка - наука про виховання засобами музею. Музейна педагогіка , що знаходиться на стику цілого комплексу наук , нині уявляється вже не віддаленою перспективою , а нагальною практичним завданням . Музейна педагогіка є для педагога , на наш погляд , надзвичайно цікавою навчальною дисципліною . Вона дає можливість здійснювати нетрадиційний підхід до освіти , виховання та розвитку школярів , поєднувати емоційні та інтелектуальні впливи на учнів , проводити цікаві уроки , організовувати факультативні та гурткові заняття , позакласні заходи , налагодити дослідницьку та проектну роботу в шкільному та міському музеях.  

      Мета , ідея , завдання проекту

   У зв'язку з чим в нашому конкретному випадку виникла необхідність розробки даного проекту. У нас в школі функціонує музейна комната. Хотілось би ефективніше використовувати колосальний потенціал наявних у музеї експонатів , матеріалів у справі виховання , освіти та розвитку учнів .До досі відвідування нашими школярами музеїв міста носило епізодичний і безсистемний характер. Введення музейно- педагогічних програм у виховний процес нашої школи є актуальним і своєчасним кроком.

Завдання проекту -

- Вивчити літературу з теорії і практики музейної педагогіки ;

 - використовувати у всіх формах роботи шкільного краєзнавчого музею сучасні педагогічні технології ;

- активізувати роботу шкільного музею , реалізуючи його виховний і розвиваючий потенціал;

- співпрацювати з музеями міста , установами додаткової освіти;

 - продовжити роботу з фондом музею ;

 - заохочувати в музейно -педагогічну діяльність педагогів- предметників , класних керівників , батьківський колектив.

Мета проекту - моделювання системи роботи педагога , спрямованої на виховання , навчання і розвиток учнів силами і засобами шкільного краєзнавчого музею.  

Ключова ідея проекту - створення оптимальних умов для формування гармонійно розвиненої , соціально активної , підготовленої до життя в полікультурному суспільстві особистості .

      Очікувані результати :

- Можливість здійснювати нетрадиційний підхід до виховання, освіти та розвитку школяра;

- Колосальний виховний потенціал;

- Спрямованість на розвиток особистості;

- Системність сприйняття інформації ;

- Розкриття творчих здібностей (як учнів так і педагога) ;

- Динамічність і варіативність організації процесу та змісту навчання поєднувати емоційний та інтелектуальний впливна учнів   .

Новизна проекту Досвід з реалізації даного проекту можна позначити скоріше як репродуктивно - раціоналізаторський , оскільки музеї в даний час співпрацюють з освітніми установами , надаючи величезну допомогу педагогам у вихованні та розвитку учнів . 

Педагогіка і музейне середовище

       Музей зберігає і експонує природне і предметне оточення наших предків , забезпечує зв'язок століть , стає вирішальним чинником збереження національно -культурних традицій та спадщини світових цивілізацій. Поняття « зв'язок часів» , « спадкоємність » ,  «спадщина» саме в музеї набувають ту реальність і значимість , яких неможливо досягти в будь-який інший сфері духовного життя. Музей спирається тільки на справжні пам'ятки матеріальної і духовної культури , і це забезпечує достовірність і переконливість його експозицій. Музеї допомагають людям XXI століття осягати вічні цінності людства , освоювати нову інформацію , включатися в соціально- культурна творчість . У сучасних умовах , коли суспільство і, в першу чергу, його підростаюче покоління потребують забезпечення інформаційної достовірності , посилюється педагогічна діяльність музеїв , перетворення його у відкриту інформаційно -педагогічну систему , яка забезпечує історико -патріотичне та морально-естетичне просвітництво різних груп населення , спираючись на первинні джерела інформації . Музейна діяльність у всьому своєму різноманітті заснована , перш за все , на збереженні , вивченні і використанні історичних пам'яток. Їх специфіка полягає в тому , що експонат повинен емоційно впливати на глядача. Музей , який зберігає і досліджує пам'ятники природи , твори образотворчого та декоративно- прикладного мистецтва та інші матеріалізовані втілення духовної та практичної діяльності людства , є унікальною середовищем , орієнтованої на цілісний розвиток , виховання і освіту особистості .                                                                                    Школа - музей взаємовигідний альянс , колосальна можливість реалізувати інтелектуальний культурологічний , цивільний , патріотичний потенціал. Збігаються напрямки діяльності , форми і методи робота , які формують функціональні компетентності учнів. Види функціональні компетенцій учнів , що  формуються в процесі роботи з музейними матеріалами :

- Пізнавальний діалог з епохою , особистістю , експонатом ;

- Діяльні ( учні працюють як дослідники ) ;

- кульмінаційні ( самореалізація , самоактуалізація )  

  Форми і методи роботи

 Найбільш ефективними формами роботи в рамках музейної педагогіки є

Масові   екскурсії , святкові заходи , поїздки по інших музеях .

Групові   ними є гурток , підготовка творчих , інформативних і соціальних проектів , оформлення виставок і експозицій.

Індивідуальні. Індивідуальна робота передбачає проведення екскурсій , підготовку повідомлень , презентацій , проектних і дослідницьких робіт , збір експонатів.

Для реалізації даного проекту використовувалися такі методи роботи :

1 ) словесні - розповідь , бесіда, пояснення , робота з літературою ;

2 ) наочні - демонстрація експонатів , старих фотографій , зразків документів колишніх років , перегляд презентацій , фільмів , відеороликів , прослуховування народних пісень ;

3 ) практичні - творчі проекти , віртуальні екскурсії , предметна діяльність ;

4 ) емоційні - створення « ситуації успіху».  

5 ) метод роботи з музейними експонатами застосовується на уроках історії: тематичні виставки , експонати , самостійна підготовка доповідей  

Прийомами активізації пізнавальної діяльності учнів є « здивування» , «інтелектуальний штурм» , «головна життєва мудрість » , « повчальна мудрість» , « бенефіс музейного експонату».

 Застосовувані технології:

 Ігрові технології Групові технології .

  Комп'ютерні (інформаційні) технології навчання .

 «Діалог культур» , системи розвивального навчання із спрямованістю на розвиток творчих якостей особистості .

Технологія проектної та дослідницької діяльності.

Здоров'язберігаючих технологій ( казкотерапія , арттерапія ) .

Особливо слід сказати про застосування інформаційних технологій . Жоден урок , жоден захід не обходиться без використання комп'ютерних технологій. Наприклад , засоби телекомунікації дозволяють нам здійснювати віртуальні екскурсії по залах і експозиціям музеїв , що знаходяться часом за тисячі й тисячі кілометрів . Інтернет просто не допускає , щоб ми обмежувалися тільки можливостями нашого невеликого шкільного музею. Учні можуть побачити дивовижні колекції глиняного та керамічного посуду в музеях Валенсії , пройтися по вітальні садиби Каськів в Вешняках , порівняти прядку мордовських і ту , за якою  працює майстриня - українка. Інтернет надає допомогу учням у зборі інформації про експонати , в підготовці презентацій до уроків , екскурсій, гурткових занять .

        Механізми реалізації педагогічного проекту .

    Проект реалізується через проведення уроків , екскурсій , позакласних заходів , гурткових занять в шкільному музеї . Практика показує , що такі форми організації діяльності цікаві для учнів. Це дає підстави зробити висновок: вищеназвані заняття мають ряд важливих психолого- педагогічних ресурсів :

1 ) колосальний виховний потенціал

2 ) спрямованість на розвиток особистості

3 ) системність сприйняття інформації

4 ) розкриття творчих здібностей (як учнів , так і педагога)

5 ) динамічність і варіативність організації процесу та змісту навчання.

У структурі уроку або заняття в музеї виділяються 3 важливих етапи :

 1 ) підготовка уроку , екскурсії в музеї ;

 2 ) проведення уроку , екскурсії;

 3 ) підведення підсумків.

На всіх етапах враховуються вікові особливості учнів . Ретельність підготовки і планування - важливий компонент організації уроку в музеї , від якого залежить ефективність та успішність проведення заняття . На першому етапі ставляться цілі і формулюються завдання уроку , проводиться відбір змісту і підбір способів для активного сприйняття інформації. Так , у початковій школі (це наша аудиторія ) мотивація створюється за рахунок комфортності освітнього середовища ( зовнішні умови і психологічна атмосфера занять - зовнішній вигляд педагога , його голос , інтонації , і т.д.).

Виховна робота в рамках музейної педагогіки ведеться за наступними напрямками:                                                                                                                                                              1.Пам'ять . Виховання шанобливого ставлення до історії своєї Батьківщини , культурної спадщини народів, що проживають на території нашої країни. 2.Я серед людей. Виховання емпатії , потреби співвідносити свої інтереси з інтересами інших людей , вміння жити в сучасному суспільстві.    3.Інтеллект . Розвиток інтелектуальних здібностей учнів, створення умов для підвищення мотивації навчання , виховання прагнення стати освіченою людиною , здатним повною мірою реалізувати свій людський потенціал                                              4.Культура . Виховання адекватного сприйняття художніх цінностей , уміння орієнтуватися у величезному світі культурної спадщини різних народів. Формування потреби до художньо - творчого самовираження.   Музейний урок При проведенні музейного уроку або заняття уроку важливий сприятливий емоційний фон і психологічний клімат ( доброзичливість , взаємоповага , комфоррт, співробітництво). Психологічно і фізіологічно обгрунтовано включення в такі заняття ігрових моментів , необхідні фізкультпаузи . 

 Етапи реалізації проекту :

1. Підготовчий 2010-2011 уч. рік. Вивчення теоретичних основ проблеми ; розробка моделі , робота з фондом музею.

 2 . Експериментальний - 2012-13 навч.рік . Апробування моделі , моніторинг процесу і проміжних результатів, коректування подальшої роботи

3 . Заключний - 2013-14 рік оцінка ефективності моделі , аналіз

 результатів , узагальнення та поширення досвіду.

 Сьогодні можна подати такі результати педагогічного проекту:

Результат -продукт : програма факультативного курсу «Один день у музеї» , методичні розробки ( сценарії музейних уроків , позакласних заходів , презентації )

Результат - ефект.

Індикатори ефективності Апробують моделі роботи :

- Активне включення учнів і батьківського колективу в роботу по збиранню експонатів  

- Інтерес учнів до уроків , заходам, проведених в музеї;

- використання ресурсів музею педагогами- предметниками в сфері формальної освіти ;

- Участь школярів у проектній та дослідницької діяльності з краєзнавства) ; -

- Естетичне виховання , формування потреби брати участь у культурному , творчої , спортивному житті школи , виховання прагнення до цікавого й корисного дозвіллю; 

- розвиток творчого потенціалу учнів;

- Музей стає одним з центрів культурного життя школи.

Перспективи педагогічного проекту .

1 . Продовжити роботу  зі збору , систематизації музейного фонду .

2 . Подальше активне використання ресурсів музею в справі виховання , навчання і розвитку школярів .

3 . Звернення до практичного досвіду співробітників музеїв

4 . Удосконалення методів , прийомів роботи.

5 . Розробка програм з музейної педагогіки.  

Проект реалізується у спільній діяльності з нашими партнерами , якими є:

- Класні керівники ;

- Педагоги - предметники ;

- Психологічна служба школи ;

- Батьківський колектив ;

- Шкільна бібліотека;

 - Шкільна музейна кімната.